ГРА В МАРІОНЕТКИ (Муляр Юрій)

        Передчуття майбутньої перемоги переповнювало небувалою ейфорією душу Йорка Гоума, головного "яструба" ним же створеної "партії війни". Він і тільки він, одностайно визнаний соратниками і ворогами лідер промілітаристського руху за силове розширення меж Конфедерації, на найближчому засіданні Генеральної ради Конфедерації вільних планет, стане тим єдиним, хто здатний остаточно, наголову розбити цих м'якоголових покидьків з так званої "партії миру". У відвертих бесідах в тісному колі обраних Гоум не раз наголошував, що задля майбутнього процвітання Конфедерації не варто брати до розрахунку неминучу загибель плюс-мінус кількох сотень мільйонів співгромадян. Навряд чи комусь могло прийти в голову, що Гоум готовий, без жодних докорів того, що у нормальних людей називається сумлінням, пожертвувати заради виконання своїх грандіозних честолюбних планів життям доброї третини співгромадян Конфедерації. Ні, він не був людиноненависником - просто ніколи не надавав чужому життю особливої цінності.
        Невгамовне честолюбство Гоума приємно зігрівав недавній тріумф на такому драматичному і бурхливому емоціями, останньому засіданні Генеральної ради Конфедерації вільних планет. Чого важили всі, разом взяті, виступи гарячих голів з його "партії війни", якщо б не його іскрометна, повна беззаперечних аргументів, змушуючих від безсилля і заздрощів бліднути противників, промова. Без проблем знайшовши спільну мову з верхівкою воєнної еліти і представниками воєнно-промислової індустрії, він, як геніальний організатор, не без підстав, вбачав себе виразником сподівань переважної більшості громадян Конфедерації. Природжений оратор, кількома короткими, переконливими реченнями змушував будь-яку аудиторію витанцьовувати під свою дудку. Ось і тоді, висловлена ним цинічна думка про необхідну жертву кількома десятками або сотнями тисяч співгромадян Федерації, не одразу належно оцінена його заклятими ворогами, нечуваним шквалом аплодисментів підірвала залу засідань. Вміло приховане в бравурній мішурі хвалебних слів, це, неможливе раніше, твердження з радістю проковтнуте захопленими слухачами.
        Вперше за роки існування Конфедерації виникла унікальна ситуація, коли грізні раніше сусіди ослабли настільки, що тепер тільки лінивий не задумувався над тим, як не скористатися цією слабкістю. Десятиліттями безперспективні, обопільні претензії, швидко, немов помахом чарівної палички, а головне, мирно, вирішувалися на користь Конфедерації. Як відомо – апетит приходить під час їжі, так і неминуче, майже нізвідки, з'явилися люди, які у весь голос вимагали розширення меж Конфедерації. Об'єднавшись в "партію війни", цим "яструбам" не вистачило лише кількох голосів, щоб проштовхнути закон про пріоритет сили у вирішенні міжпланетних суперечок. На тлі охопившого жителів Конфедерації масового мілітаристського психозу мало хто сумнівався, що наступного засідання Ради Конфедерації перевага буде на його боці, і справу з відправкою військ можна буде вважати вирішеною. Вміло спланована "яструбами" масована пропаганда майбутньої переможної війни рішуче звела нанівець боязкі зойки "партії миру".
        Не чужий дріб'язкового марнославства, Гоум з неприхованим задоволенням переглядав стоси вітальної кореспонденції на свою адресу, коли його увагу мимовільно прикувало послання, що вигідно вирізнялося вишуканим золотим тисненням. Грат Паз, член Ради Конфедерації і єдиновладний правитель величезного планетоїда Вантро, який його пращури - земляни силою зброї приєднали на правах вільного члена до Конфедерації, наполягав на негайній зустрічі. Цей типовий тиран прикордонних окраїн, досі, не ясно за яких причин, залишався всього лише нейтральним спостерігачем бурхливого політичного життя Конфедерації. Удача сама йшла до рук і Гоум з радістю погодився зустрітися з впливовим представником дальніх світів. Цілковито різні зовні, Гоум і Паз, з першої ж хвилини зустрічі, перейнявшись щирою взаємною симпатією, не могли не відчути один у одному споріднених душ. До того ж того, вже по короткому обміну думками, Гоуму довелось подумки погодитись, що його візаві має ще більш радикальні погляди на розширення Конфедерації, ніж він сам. Наостанок, твердо пообіцявши всебічно підтримувати Гоума, Паз, і собі вирвав у Гоума тверду обіцянку найближчим часом відвідати володіння Паза. Аби не давати приводу для нарікань в зманюванні на свій бік опонентів, Гоум і Паз заздалегідь домовилися, що візит буде суто конфіденційним.
        Незабаром Гоум інкогніто, міняючи рейсові космоплани, довго діставався до останнього з віддалених форпостів центральної влади Конфедерації, звідки його на Вантро благополучно доставив особистий корабель Паза. Єдині космічні ворота Вантро нічим не вирізнялися від типового космопорту, якщо не рахувати незвично великої кількості портретів Паза в оточенні, всебічно прославляючи його ж, хвалебних лозунгів. Гоума стрічали перші особи адміністрації Паза – уважні, шанобливо усміхнені чиновники в однаковій, суворого крою дорогої тканини, уніформі з легко зрозумілими кожному знаками відмінності. Після демократичної розхлябаності столиці Конфедерації Гоуму було особливо приємно відчувати чіткий порядок і дисципліну. Йому раптом здалося, ніби хтось заздалегідь прочитав його потаємні думки, настільки чітко він наразі спостерігав наяву, як саме оточуючі повинні ставитися до нього в кожній частині Конфедерації після того, як він подарує їм процвітання з своїх рук. Насуплений і невдоволений собою Гоум зненацька зрозумів, що саме тут він бачить все те, про що він тільки мріє і сумбур суперечливих почуттів - від неприйняття таких грубих лестощів до чорної заздрості поглинув його свідомість. Гоуму було неприємно усвідомлювати, що супроводжуючі його чиновники могли помітити, чого вартувало йому впоратися з, готовими виплеснутися назовні, емоціями.
        Розкішний, величезний лімузин на максимально великій швидкості ніс Гоума ідеально прямими, широкими і чистими вулицями, тротуари яких були забиті жителями Вантро, які привітально махали різнокольоровими прапорцями і радісно скандували здравиці та привітання. Гоум ще не знав, що під ці урочисті крики пройде весь час його перебування на планеті. Несподівано з натовпу, прорвавши поліцейський кордон, прямо під колеса вихопилися кілька зовсім молодих і таких гарних дівчат з зображеннями Паза в руках. Водій зробив все, що тільки міг зробити в цій ситуації, але удар був настільки сильним, що кров розлетівшихся на різні боки людей, рясно забризкала вітрове скло і капот автомобіля. Гоум очікував всього, але тільки не те, що натовп, який оточив автомобіль, буде гнівно ганити загиблих і ще живих, корчившихся від болю, дівчат. Гоум ще більше здивувався, що ніхто не збирався надавати їм допомогу. Життєрадісно всміхнений, як і супроводжуючі чиновники, водій чіткими рухами швидко протер скло, і автомобіль, хутко набираючи швидкість, продовжив путь. У відповідь на німе запитання, написане на обличчі Гоума, один з чиновників поспішив прояснити ситуацію: "Люди так люблять нашого правителя, що в пориві почуттів до нього без жалю розстаються з власним життям". Гоум же не подав знаку, що виразно чув, як з натовпу гнівно засуджували безглузду смерть дівчат за зовсім іншою причиною - ці люди некрасиво вмерли і навряд чи рідним є на що тепер розраховувати. Гоум спочатку хотів, але не зважився спитати про участь поранених дівчат, залишивши це питання на потім. Від уваги Гоума не приховалось і те, що водій і поліція невдовзі запобігли ще кільком спробам людей опинитися з власної волі під колесами їхньої машини.
        Дорогою до палацу Паза все, що тільки могла надати уява, було прикрашено різноманітними портретами і скульптурами владики Вантро. Вигляд простакувато одягнутого Паза, який вийшов особисто зустріти Гоума, різко контрастував як з його зображеннями, так і з неймовірною розкішшю його особистих покоїв. Привітна зустріч виявилася прелюдією, з якої гостинний господар планетоїда почав показ своїх володінь і Гоуму до самого кінця довелося миритися з нав'язливою думкою, що все побачене своєю продуманою доцільністю нагадує чітко налагоджений механізм. Його увагу не могли не привернути чистенькі, радісних кольорів, в затінку соковитої зелені доглянутих садків, одноповерхові дома, дитячі і спортивні майданчики, сучасний особистий транспорт перед кожним будинком і, звичайно ж, незмінно бадьорі і привітно усміхнені жителі Вантро. Далі на черзі була обширна культурна програма, і Гоум змирився з думкою обговорити пізніше, залишившу неприємний осад, подію на дорозі. На виставі в театрі, Гоум з належною увагою поставився до виступу артистів. Вона була явно перевантажена реалістичними сценами, де одні герої від душі нашпиговували інших героїв свинцем, но саме ці сцени незрозуміло чому викликали найбільший інтерес і наснагу в глядацькій залі. Особливо гарно "померлого" актора глядачі нагороджували тривалими аплодисментами на відміну від голосного свисту акторам, "померлим" на думку публіки, недостатньо достовірно. Гоум ловив себе на думці, що, ніколи раніше, постріли, стогони і конвульсії переможених противників не здавалися настільки реалістичними. Яким же був його подив, коли під час антракту мальовниче розкидані, вбиті по ходу дії спектаклю, актори, залишаючи після себе не менш реалістичні, довгі криваві сліди, були унесені під аплодисменти зі сцени. Гоум з жахом для себе зрозумів, що не міг би навіть і уявити подібного натуралізму на жодній з театральних сцен столиці Конфедерації. Навіть не будучи театралом, Гоум зазначив для себе деякий непрофесіоналізм, з лихвою спокутуваний ентузіазмом виконавців. Прийнявши поправку на місцеву специфіку, можна було примиритися і з тим, що по закінченні спектаклю на уклін вийшли лише тільки ті кілька акторів, які залишилися за задумом автора в живих. Наостанку, з неприхованим задоволення на обличчях останні актори відкрили вогонь один в одного, і під нескінченні овації спущена завіса сховала їхні розкидані по сцені тіла.
        Від Гоума не приховалося і те, з яким задоволенням Паз слідкував за перипетіями спектаклю і вважав за потрібне висловити в присутності Паза своє захоплення грою найбільш уподобаних акторів. У Гоума ледь не відібрало мову, коли директор театру з почуттям особливої гордості в голосі повідомив про те, що всі актори, які брали участь в спектаклі, мертві. Гоум відмовлявся вірити почутому і трохи заспокоївся лише тоді, коли Паз запропонував все невдовзі пояснити віч-на-віч за іншої обстановки.
        Далі в програмі значилося показове навчання особистої гвардії Паза. Вигляд молодих, фізично загартованих і мужніх воїнів гарантував належне позитивне враження. Два загони по 300 чоловік в кожному, озброєні до зубів, за підтримки артилерії і бронетехніки повинні були діяти друг проти друга. Незабаром до свідомості Гоума, попервах повністю захопленого ходом бою, стало поступово доходити, що ці люди в воєнній формі зовсім не імітують бойові дії, а насправді вбивають один одного всіма можливими способами. Завдяки услужливо наданій оптиці, Гоум бачив, як розлітаються на клапті людські тіла, а кров ллється, хіба, що не ручаями. Танки на повній швидкості перемелювали гусеницями і живих і мертвих, як противників, так і своїх, недоречно нагодившихся, воїнів. Розриви снарядів виривали цілі відділення з рядів противників, але це тільки додавало озлоблення бою. На грані нервового зриву, спустошений виглядом кривавої бійні, Гоум був не в змозі встояти перед навалою однією за одною хвиль нудоти.
        Важко було визначити, на чиєму боці перевага, допоки противники не винищили більшу частину військ один одного. Щоб зберегти хоч якусь видимість реноме людини залізної волі, Гоум змусив себе знову припасти до окулярів. Гоуму, який марно намагався зберегти своє лице, було невтямки, що за ним весь цей час уважно спостерігав Паз. Цього разу враженому Гоуму довелося споглядати, як оточені, не бажаючи здаватися, перш, ніж покінчити з собою, добивають своїх поранених. Ніхто не просив пощади, як і ніхто з противників не збирався брати бранців. Гоум все ще сподівався, що Паз зупинить це взаємне знищення, але незабаром зрозумів, що цей кошмар наяву, швидше за все, буде тривати до повного знищення однієї з сторін. І дійсно, Паз дав команду припинити "навчання" тільки після того, як перемігша сторона повністю знищила переможеного противника і добила своїх важкопоранених товаришів. Гоуму чомусь пригадалися поранені дівчата на дорозі, і стала зрозумілою очікувана на них доля. Владика Вантро з неприхованою гордістю дивився на вцілілих в бою і як і раніше життєрадісних воїнів.
     Тільки в тихих покоях палацу Паза, подалі від захопленого реву екзальтованої юрби, Гоум даремно намагався привести свої думки у відносний порядок. Паз же, насилу приховуючи готове прорватися роздратування, констатував факти: "Так, шановний Гоуме, я, з жалем визнаю, що не очікував від Вас такої непередбачуваної реакції на щирі прояви почуттів моїх підданих. Відверто кажучи, я не побачив в людині, яка претендує на роль диктатора Конфедерації, тих необхідних якостей, що дозволяють на практиці реалізувати поставлені цілі. Щоб з незвички не травмувати Вашу психіку, з усього, побаченого Вами сьогодні, за моєю вказівкою, і так багато чого було видалено. Я спеціально уберіг Вас від участі у заходах, подібних щотижневому конкурсу на кращу смерть, присвячену любові до мене, тому як навіть мені це здається надто натуралістичним". "Але чому? Чому все саме так повинно відбуватися?" - Гоум не впізнавав свого тремтячого голосу. Паз, не бажаючи щадити стан свого гостя, продовжував далі: "Не знаючи передісторії цієї країни тобі важко зрозуміти, що послужило причиною такої поведінки людей. Колись давно група войовничих релігійних фанатиків, вигнаних з однієї планети земного типу за свою нетерпимість, вирішила створити свою колонію на незаселеному Вантро. Коли на планету в аварійному режимі сів корабель з кількома тисячами засуджених до довічного ув'язнення злочинців обох статей, сектанти не стали витрачати час на заманювання їх в свою віру. Обеззброїв і знищивши конвой та команду космоплану, злочинці з зброєю в руках зійшлись з фанатиками в нещадній сечі. Жінки з обох боків бились в одному строю з чоловіками, і навіть діти намагались надати посильну допомогу своїм батькам. Але воєнне щастя виявилося на боці "гостей", багато з яких у минулому служили в армії і не встигли остаточно забути воєнну науку. Навіть бачачи свою неминучу поразку, фанатики прагнули подороже продати своє життя. У помсту невідбуті каторжники винищували в захоплених поселеннях все живе, що ще могло ворушитися. Останні аборигени воліли вбити себе самі, не чекаючи смерті від ворога". "Це не ново, і завжди буде відбуватися при експансії людини вглиб космосу, але у мене не вкладається в голові те, що відбувається на Вантро" – тільки і зміг вичавити з себе Гоум.
       Паз зрозумів, що підійшов час викласти головне: "Перший з Пазів, викінчений політикан з багатим кримінальним минулим, разюче схожий на тебе, Гоум, своєю невгамовною енергією, ясно бачив свою мету – неподільно володіти Вантро, і поодинці швидко усунув соратників - конкурентів на владу, звично пересваривши їх між собою. Замість того, щоб перетворитися на звичайного, гребучого все під себе і вмираючого не своєю смертю, деспота, він обрав інший шлях. Мій предок, завдяки жорстокій, але справедливій дисципліні перетворив цю безжиттєву землю на процвітаючу країну, а її бідних і безправних жителів на абсолютно рівних між собою людей, забезпечених всім потрібним з народження і до самої смерті. Хитрий інтриган, він без єдиного пострілу поступово брав владу в свої чіпкі руки, всіляко потураючи жителям Вантро в якихось принципових для них, але таких несуттєвих для нього дрібницях.
      За кілька поколінь, справою техніки стало переконати народ Вантро в божественному провидінні влади Пазів". Видячи, яке враження справили на гостя його слова, Паз вирішив остаточно зломити його: "Гоум, тобі в це важко повірити, але я являюся для жителів Вантро самим справжнім, живим богом і не хочу повторювати помилки одного з моїх предків, який рішив дати своїм підданим демократію, щоб потім заплатити великою кров'ю за неминучий незабаром хаос. Я теж намагався спочатку щось змінити в існуючому порядку речей, але домігся лише того, що зміг заборонити колективні смерті на свою честь і те, що, вбиваючи себе, людина не повинна наражати небезпеці смерті інших людей, як це не раз бувало раніше. Якщо тебе вважають богом, то треба вкрай відповідально ставитися до тих, хто тобі беззастережно вірить, безроздільно віддаючи себе в твої руки.
        Природна смертність, завдяки безкоштовній медицині, мізерно мала. Злочинності і в'язниць немає ось вже понад 50 років, тому що будь-який злочин карається смертю, а вирок виконується негайно. Поліклініки замінили лікарні, бо важко хвора людина не може віддавати всього себе поклонінню мені, а отже, і жити йому теж нема чого в такому випадку. В моїй країні здавна прийнята евтаназія для невиліковно хворих тілом і душею, а дитина з вродженою виродливістю вмирає, не полишаючи пологовий будинок. Всі посади виключно виборні, а служба в армії і поліції тільки за конкурсом. Всім моїм підданим заборонено займати будь-яку посаду понад один строк поспіль. Ніхто не квапиться залишати планету, тому що я дав їм все, що тільки може побажати смертний у цьому неспокійному світі. Ці люди абсолютно рівні друг перед другом і тільки у прояві своєї любові і почуттів до мене, вони ще хоч якось можуть знайти вихід своєму марнославству, навіть якщо за цим настає смерть". "Але марнославство і любов не сумісні" – розуміючи, що говорить чергову дурницю, все ж вимовив Гоум. "Ще як сумісні, і ти зараз зрозумієш наскільки я правий. Найвищим проявом любові до мене і віри в моє божественне походження є "правильна" або незвичайна, або як тут прийнято називати - "красива" смерть. Це така смерть, про яку будуть довго говорити і згадувати, і яка дає повагу і шану оточуючих її "виконавцю" та його рідним. Повтори і недостатньо "красива" смерть вважається такою ж ганьбою навіть для рідної сім'ї, як і недоведене до кінця "правильне" вбивство себе. Присвячуючи мені своє життя неприпустимо не довести почате до кінця, і тоді добити пораненого лишається єдиною можливістю його сім'ї хоч якось втішити своє марнославство і убезпечити себе від ганьби. Якщо ти помітив, то на Вантро майже немає старших за 40 років людей. Дожити до такого віку вже вважається проявом непростимої слабкодухості для такої людини і ганьбою для його рідних. І навіть, незважаючи на такі вирази любові до мене, як ти бачив сьогодні, населення планети непропорційно швидко зростає, і неможливо уявити, що з нами буде в найближчому майбутньому, якщо Рада Конфедерації невдовзі не ухвалить закон про війну" - наводив Паз аргумент за аргументом своєму гостю. "Невже у тебе ніколи не виникало бажання залишити цю планету"- схопившись за голову, жалібно застогнав Гоум. "Ще нещодавно ти сам хотів, щоб Конфедерація під твоїм керівництвом покінчила з хаосом демократії. Я готовий хоч зараз негайно передати тобі владу над Вантро і назавжди улетіти з планети, бо закон дозволяє мені здійснити це у будь-який час у випадку, якщо я не маю дітей. До того ж, я невиліковно хворий і знаю, що мені залишилося жити не більше місяця. Володар Вантро не має морального права залишати планету, тому що за дуже короткий час цей божевільний світ вибухне ще більшим кровопролиттям" - не терплячим заперечень тоном Паз підвів риску цій непростій розмові.
        Зовсім іншою людиною відлітав Гоум з Вантро. Спустошений побаченим, він гарячково шукав те єдино вірне рішення, що не допустить подальшого поширення "ефекту Вантро" серед населення Конфедерації вільних планет. Як тільки корабель з Гоумом на борту зник за хмарами, людина, яка називала себе Пазом і яка ніколи ним не була, підійшла до пульта і перевела перемикач в положення "Вимкнено" - одночасно тисячі андроїдів відповідно до отриманої команди негайно вирушили до підземних сховищ, щоб, зникнувши в них, завмерти до строку. Миттєво спорожнілі вулиці Вантро з їх бутафорськими будівлями скоро перетворять на привид це, ще нещодавно багатолюдне і гамірне місто. Втомлена, але задоволена вдалою містифікацією, єдина людина в цьому місті-міражі, не без суму залишала планетоїд, врятувавши людство в черговий раз від людської зажерливості та марнославства. Значно важче буде донести до свідомості жителів Конфедерації те, що їхні сусіди по космосу вже давно не вирішують свої проблеми за допомоги зброї.
        Справжній же Паз, нащадок осілих на Вантро злочинців, спадковий член Генеральної Ради Конфедерації вільних планет, ніколи в своєму житті не полишав закинуте поселення на іншому кінці Вантро і навіть не підозрював, що його ім'я зіграло певну роль в історії людства. Та й звідки він міг про це знати, не припиняючи безцільно пропивати своє життя з залишившимися кількома десятками таких же дегенератів, як і він сам.