РОБІНЗОН КЛЮЄВ (Варакін Олександр)

Коли сміттєвозка дядька Дмитра показала Клюєву зад, він второпав, що сьогоднішній ранок буде голосним.
Ранок взревів голосом дружини Каті:
- Лихо ти моє! Знову продрих все на світі!
З відра смерділо мулом: вчора Клюєв купив живого коропа, було дуже смачно...
Катя врубила телевізор, і бадьорий голос диктора-фізкультурника порадив Клюєву приготувати килимок, на який, Клюєв знав, треба буде лягати животом. Ох вже цей бридкий голос! Але сьогодні Клюєв промовчав: як-ніяк перший день відпустки, та і ...
- Зустрінеш маму на зупинці. Купиш масла півкіло. На вечерю картоплі начистиш. Пропилосось кімнати. За хлібом сходи, та не бери вчорашнього. Готуй без поспіху, посолити не забудь...
Накази сипалися один за одним. Клюєв зібрав волю у кулак і приготувався було вислухати вказівки щодо підвищення зарплатні та посади, неходіння на футбол і непиття пива, однак таких не надійшло: дружина міняла тактику на честь відпустки.
Вона відбула після кави, майстерно приготованої самим Клюєвим, ще раз суворо попередивши, щоб вечеря була своєчасно.
- Лихо ти моє!.. - сказав він Вовці і відвів його куди треба.
Клюєв твердо вирішив провести відпустку так, як йому кортіло. Цілий рік виношував він цю мрію. Щоб ні тещі, ні дружини, ні Вовки, який зовсім не слухався його і був, як дві краплі, схожий на тестя, тільки що не пив.
"Привіт, Катюша, - злорадно подумав він. - Мамуся лишиться, ось тобі і мішень. Гатить одна одну, а я навоювався, досить. Знайшли дурня!"
Він викотив з підвалу потайки зібраний ним у неробочий час космічний корабель, перевірив двигун, запалювання, жбурнув у скриньку "Мене не шукай", натиснув на стартер, і могутній гуркіт пронісся над містом: Клюєв відлітав на безлюдну планету, де не буде ні начальників, ні тещі, ні зарплати, ні дружини.
Температура була вище кімнатної, небо блакитне, пісок жовтий, а навколо - ні души!.. Повітря теж цілком прийнятне для дихання. Річка - для водних процедур. Клюєв відбив потужну чечітку, виголосив околицю криком "Гуляй, Вася!", роздягнувся до трусів і влігся засмагати. Потім подумав, зняв і труси.
День пройшов чудово: ніхто його не пиляв, ніхто не стояв над душею, ніхто не вимагав вечерю, нікому навкруги не було діла до того, яка у Клюєва зарплатня... Однак у той момент, коли місцеве сонце потягнулося за бархан, під ложечкою раптово засмоктало, і він пригадав, що якраз зовсім забув про їжу, навіть сухарів не насушив. І вода у річці начебто не зовсім питна...
Думками Клюєва міцно заволодів біфштекс. Закривши очі, відпускник живенько уявив його на тарілочці - гарячим, рум'яним і з великою кількістю гарніру. А запах!..
Що таке? Клюєв дійсно відчув запах смаженого. Він розплющив очі... Прямо під носом, на піску стояла тарілка, а в ній димівся справжній біфштекс!
- Виделку! - зажадав Клюєв - І хліба!
З'явилася виделка і хліб.
"Ну, тепер заживемо!" - запалало у передвечірньому небі. Яке щастя! Ця чарівна планета виконувала його бажання!
Вслід за біфштексом Клюєв замовив собі чеського пива. Потім - тапчан, оскільки на піску ставало прохолодно. Його припідняло і ніжно поклало на його власний, такий знайомий по Землі, диван.
Опинившись на дивані, Клюєв раптом пригадав, що сьогодні грають "Локомотив" і "Спартак". Який жаль! В ногах виник телевізор - кольоровий, точнісінько такий, який нещодавно придбав Клюєв на трудові доходи. Сама по собі виникла стіна з електричною розеткою, і десь далеко, за барханами, загула маленька електростанція...
Здійнявся вітер, і самі по собі, як і вищенаведені зручності, здійнялися три стіни, яких бракувало, і одразу ж накрилися стелею.
Матч був нудним. Клюєва, зазвичай у таких випадках, потягнуло зазирнути у холодильник останнього зразка - ні на що, просто так...
Сунув ноги у капці і почимчикував на кухню, яка, звісно ж, не змусила чекати на себе і одразу ж виникла за дверима. І тут у його ниючій душі промайнуло занепокоєння: не вистачало ще, щоб і дядько Дмитро з своєю сміттєвозкою...
Ледь так подумав, Клюєв завмер на середині думки, але було вже запізно: кухня тепер висіла на рівні четвертого поверху, а підбігши до вікна, він побачив, що навколо, куди ні подивися, простягається його рідне місто - з домами, вікнами, сміттєвозками і людьми.
Його охопив жах.
- Катя-а-а!.. - жалісно прокричав Клюєв, одразу ж здогадавшись, що вчинює непоправне...
- Чого тобі? - з'явилася з спальні дружина Катя. - Довго ти тут надриватися збираєшся! Лихо ти моє! Ма-а, ти тільки полюбуйся на цього крикуна!..
З кімнати причалапала теща, а за нею Вовка, дуже схожий на тестя, тільки непитущий.
Клюєв сполотнів і, заволав:
- Вечір-то який, а! Подихати, чи що, ледь-ледь, - прожогом кинувся геть.
Біля корабля було темно. Він намацав люк, протиснувся у нього, абияк задраїв тремтячими руками, боязко озирнувся ілюмінатор - і натиснув на стартер.
Добре ще, що перед відльотом не розгубився і встиг замовити повний пального та ще й каністру про запас. А окрім того - маленьку цяточку-планетку в сузір'ї Гончих Псів: необжиту і без всіляких викрутасів.