ЗМІСТ:

- ГРА В МАРІОНЕТКИ (Муляр Юрій) -1000 ВІДОБРАЖЕНЬ МЕНЕ (Глазнєв Андрій Анатолійович) -ІНШЕ ЖИТТЯ (Бардонов Олександр Іванович) -БАРТЕР (Муляр Юрій) -БОГ (Муляр Юрій) -БРАТЕ ВСТАВАЙ (Муляр Юрій) -ВЕЛИКИЙ І МОГУТНІЙ (Варський Олександр Миколайович) -ВИПАДОК У ПРИДОРОЖНЬОМУ КАФЕ (Рискін Олександр) -ВОСКРЕСІННЯ (Філіппов Олексій) -ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ (Пасіка Христина) -ДИТИНА ПАНТАГРЮЄЛЯ (Мальгін Сергій Романович) -ДРЕВНЯ КРОВ - РІМЕЙК (Ткач Сергій feat. Муляр Юрій) -ДЯКУЮ СУСІДЕ (Тішанська Марина Антонівна ) -ЗОНА (Філіппов Олексій) -КІНЦЕВА ЗУПИНКА (Цуркан Валерій) -КОЛО РОЗБИТОГО КОРИТА (Д'яков Сергій Олександрович) -КОЛОНІЗАЦІЯ (Пащенко Олександр) -КРІЗЬ ДОЩ (Павлюк Олег) -КРАЩІ З КРАЩИХ (Муляр Юрій) -НА ЗАХИСТ ФЕНТЕЗІ (Репета Віталій) -НАВПІЛ (Муляр Юрій) -ОСТАННІЙ ЗЛЮКО (Лисенко Сергій Сергійович) -ПІДКОРЮВАЧ ПЛАНЕТ (Ратман Макс) -ПАСТИР (Павлюк Олег) -ПРИШЕСТЯ (Поляков Ігор) -РАГУ З КРОЛИКА (Карпов Леонід Євгенович) -РОБІНЗОН КЛЮЄВ (Варакін Олександр) -РОЗУМНЕ ЗАЛІЗО ВЕН ДІПА (Муляр Юрій) -СКРИНЯ (Пащенко Олександр) -ТАК ВЖЕ СТАЛОСЯ (Муляр Юрій) -ТАМ НА ПІВДЕННОМУ СХОДІ (Гелпрін Майк) -ХВОРА ЧАЙКА (Рудич Павло Килинович) -ЧАРАНА (Щерба Наталя)

ВОСКРЕСІННЯ (Філіппов Олексій)

        В небі, по ліву руку від подорожнього, повільно котив великий сріблясто-тьмяний місяць. Тужливо котився він зараз, відчуваючи, що його час стрімко зникає за ледь рожевіючим горизонтом. Недовго залишилось місяцю царювати у безмірно-темному куполі таємничого небокраю, усіяного блискітками переляканих зірок. Ще зовсім трохи, тільки - і все.... Добігав його час. Добігав, немов би остерігаючись, іншого - сильного і яскравого світила. Ось вже і краєчок того повільно видався на безмежному степовому горизонті. Точніше, попервах якось разом добряче посвітліло все навкруги, а потім стало з’являтися воно - друге світило на небі. За його появи місяць злякано сполотнів і поквапився подалі від цього юного, гордовито яскравого суперника. Знітився місяць, немов миша сіра, яка вгледіла, як з-за рогу стала висовуватися морда хитрого рудого кота. Злякався місяць сонячної появи, а ось подорожній, повільно чалапаючи піщаним берегом, поки ще сірого моря, чекав на сонце. Він не любив мороку: ні мороку у небі, ні мороку у душі. В його душі мороку не було, але - це тільки його душа. За неї він був спокійний, а ось журба про душі інших постійно і нудно гризла серце втомленого блукача. Саме цей смуток ніколи не давав йому спокою. Він повинен був врятувати їх, бо навіщо тоді він сюди прийшов?
         Над морем висів пухкий туман, з якого зненацька вискочив рибальській човен, що поспішав до берега. У човні тім сиділи люди і було їх двоє. Подорожній зупинився і став уважно дивитися на човен, а, вірніше, на людей у ньому. Йому потрібні були помічники.
Зробити світ чистіше одному вкрай важко. Темрява завжди міцно вгризається у свої володіння. Багато сил треба, аби вичистити від цієї злої напасті хоча б частинку людської душі. Він же волів очистити всі душі від густого беручкого бруду гріховних помислів. Все.
         А рибалки уже витягували човен на берег. Вони дуже квапилися і постійно озиралися на всі боки.
         - Люди, - звернувся подорожній до рибалок, не доходячи кроків п’ять до човна.
         - Чого?! - перелякано став витріщати очі білявий рибалка з великим м’ясистим носом. - ти хто?!
          - Люди, йдемо зі мною, - посміхнувся подорожній. - Ви потрібні мені.
           - Куди це ще? - зло зиркнув поглядом товариш білявого, часто потираючи ліловий шрам на правій щоці.
           - Я хочу зробити вас ловцями душ людських.
           - Чого?
           - Я навчу вас багатьом дивам, і ми разом врятуємо світ. Візьмемо на себе всі гріхи людські. Врятуємо людей і очистимо їхні души. Йдемо зі мною.
           - Андрію, чого він? - примружився рибалка з шрамом на щоці. - Знущається?
           - Пришелепуватий якійсь, - посміхнувся світловолосий. - з дурки, мабуть, збіг. Шиза. У табло б йому зараз закотити, та часу нема. Нумо, Петруню, сіті мерщій згортати, а то рибінспектор ненароком з'явитися може. І завжди у саму непідхожу мить сатана його приносить. От, тварюка. Йому навіть неділя ні до чого. На все плює, погань. Мерщій, нуж бо.
          Рибалки почали похапцем вибирати з сітей рибу і кидати її до коляски мотоцикла, що стояв поруч. Риба падала на іржаве металеве дно, рвучко там билася, часто відкриваючи рота, немов хотіла прокричати людям щось важливе. А може, і кричала вона несамовито на своїй, на риб’ячій мові, але ні слухати, ні чути її ніхто не збирався. Люди квапились.
            - Друже, - знову звернувся подорожній до Петра, який тільки що виплутав з сітки велику рибину, - зазирни до неї у рот. Подивися, подивися там і пальцем помацай.
           - Чого? - вискалився Петро, і ледь було у вухо зухвалому пораднику не заїхав, але якась дивна сила втримала його від надто великої спокуси і змусила сунути у риб’ячий рот палець.
У роті палець одразу намацав щось тверде і таємниче. І, за мить розірвавши риб’ячі губи, витягнув Петро на зовні важку старовинну каблучку.
           - Ні ..., - вирячив на знахідку очі вражений чолов’яга. - Андрусь, подивись-но сюди.
Другий ловець риби кинув чергову жертву свого промислу до коляски мотоцикла, обтер руки об штани і теж став розглядати каблучку.
          - Ти, чого, фокусник? - ледь чутно спитав Андрій, уважно вдивляючись в обличчя усміхненого незнайомця. - Коли встиг підсунути каблучку?
          - І ти теж будь-яку рибину візьми, - ігноруючи запитання рибалки, продовжував всміхатися подорожній. - Візьми і знайдеш там те, чого найбільше за все бажаєш.
          Андрій хутко вихопив з сіті судомно б’ючу хвостом рибину, і різким рухом рук розірвав їй надвоє голову. Хрясь! І тут до ніг риболова впав щільно згорнутий і обтягнутий поліетиленовою плівкою рулончик з грошових купюр. У кіно детективному такі рулончики часто показують. Андрій розірвав плівку і отетерів.
         - Бакси, - тільки і зумів прохрипіти ошелешений рибалка. - Ні хріна собі. Ти хто?
         - Підемо зі мною, і я навчу вас творити багато див, - не переставав всміхатися подорожній. - А головне, я навчу вас вірити. І ми з вами врятуємо цілий світ.
         Він хотів ще щось сказати, але не встиг. Петро потихеньку взяв з коляски мотоцикла сокиру, і сторожко підкравшись до подорожнього ззаду, різким ударом розкраяв тому череп навпіл.
         - Ти, чого! - несамовито заволав Андрій.
         - А ти не второпав?! - визвірився на нього Петро. - Не дійшло?!
         - Чого, "не второпав"?
         - Це ж кидалово! Він нас розвести вирішив. Зрозумів? Дармовий сир тільки у мишоловці. Вшиватися треба.
         - А з ним як?
         -  Кинемо у море.
         Рибалки поклали труп у човен, відплили від берега метрів двісті і ...Додому Андрій прийшов вже об одинадцятій. Як завжди. Все було, як завжди. Рибу лихварю оптом продали на базарі, взяли пляшчину та і розчавили її на двох за хлівом. Все, як завжди. Хоча, ні. Завжди у них не було двох тисяч доларів, що з’явилися з черева риб’ячого, і трьох тисяч дерев’яних за каблучку, яку лихвар у них разом з рибою купив. Всі гроші вони поділили, як завжди. По-братерськи.
         Андрій вмився, одягнув чисту сорочку і сів до святкового столу.
         - Ісус воскрес, - посміхнулася Андрію дружина.
         - Чого?! - злякано здригнувся рибак.
         - Адже ж свято сьогодні, - засміялася дружина. - Світле Воскресіння. Невже забув?

Немає коментарів: