ХВОРА ЧАЙКА (Рудич Павло Килинович)

Душа, думав Перевєрзєв, знаходиться у шлунку.
Це вона ниє "під ложечкою" передчуваючи біду. Холодною жабою навалюється на тужливе серце. Рветься назовні разом з блювотою ранішніми похміллями.
Але лікарі пояснили Перевєрзєву, що це не душа, а виразка шлунку.
Лікуватися Перевєрзєв бажання не виявив, і за рік болів, печії та блювоти, виразка переродилася і стала називатися інакше: рак.
Прийшов для Перевєрзєва час вмирати.

Перевєрзєву і раніше доводилося вмирати, але саме зараз цього хотілося менше за все.
Перший раз він помер у 20 років, ввівши собі, наздоганяючись, "золоту дозу" героїну. Величезна хвиля кайфу стрімко підняла його і понесла догори. "Вище, вище" - задихався від щастя Перевєрзєв . Але хвиля рухнула, заоберталася проти годинникової стрілки і всмоктала Перевєрзєва у стрімку вирву.
Прийшов до тями Перевєрзєв у реанімації.
За столом, освітлений настільною лампою, сидів нарколог Ніфантій Мартем’янович і щось писав. Перевєрзєву закортіло повинитися перед старим лікарем, але розпухлий язик застрягав у роті і боляче дряпав щоки з середини.
Ніфантій дописав і, уходячи, сказав сестрі: "А цьому, якщо буде мучитися, налийте 100 грам 40% розчину ціаністого калію".
Потім Перевєрзєв поїхав у Фрунзе і там його довго лікував Божевільний Киргиз.
В лікарні, комфортній, як добрий готель, йому вводили у вену дещо, від чого він, вмираючи, впадав у кому, а потім довго і нестерпно болісно виринав, як з чорної криниці.
Божевільний Киргиз, кривляючись, здіймав над ним руки і матюкався. Треба було після цього падати і Перевєрзєв - падав.
Знову і знову - коми, Киргиз, крапельниці і, як в тумані - поїздка на Іссик-Куль, гори.
Прилетівши у Москву, уже в аеропорту, Перевєрзєв зайшов до бару, замовив стакан коньяку (на дозі "стакан коньяку" він наполіг категорично), довго дивився на важкий бурштин у тонкому склі і видудлив його жадібними ковтками, не відриваючись.
З подивом прислухаючись до того, що виробляє всередині нього коньяк, Перевєрзєв думав: "Все. Наразі - додому, спати. Завтра прокинусь, поїду до Женьки, все розповім. Пробачить".
Але ані завтра, ані після завтра він не прокинувся, а оговтався тільки на п’ятий день і виявив себе лежачим під квітучою яблунею, на вулиці Смольній, що у метро "Річковий вокзал". Навколо нього на траві лежало п’ять пляшок кагору "Чумай", загорнутих у тонкий білий папір.
Пляшки були закупорені єзуїтами Молдови непіддатливими корками. Перевєрзєв відбив денце пляшки об стовбур прихистившої його яблуні і жадібно випив залишки вина, поранив губи і язик гострими краями "розочки".
З цього моменту він пив постійно, з рідкими перервами на реанімацію, на напади "білочки" та перебування у міліції.
Періодично, коли Перевєрзєв більше не міг пити, але і не пити - не міг, він здавався родичам. Тоді його везли у лікарню. Крапали, "прочищали" печінку, "торпедували", підшивали, кодували.
Пити він кинув не очікувано для самого себе.
Промучившись одного разу безсонням до трьох ночі, Перевєрзєв дістав свій "НЗ"- чекушку "Московської особливої".
ЇЇ він приберігав для самої тоскної, шостої години ранку.
Взяв з полиці стакан і збагнув, що це улюблений стакан покійної тещі. Теща стверджувала, що якщо випити з цього стакану трохи холодної води дрібними ковтками, то знижується тиск, заспокоюється серце і приходить сон.
"Ось і перевіримо" - посміхнувся Перевєрзєв , вилив у тещин стакан горілку і випив. Теплий сон прийшов негайно.
Нарколог Ніфантій присів на край ліжка і сказав: "Отже так: обтрушуєш прах з ніг, дивишся на повний місяць через ліве плече, на праве саджаєш ангела-охоронця і в путь! Пити ти більше не будеш".
Прокинувся Перевєрзєв бадьорим і веселим. Похмілля не було. Випити не кортіло зовсім. Алкоголь він більше не вживав.

За 10 днів лікарі й знайшли у нього рак шлунку. В операції відмовили - марна справа.
Перевєрзєв пригадав, як ловив у теплих кубанських заплавах раків. За один прохід бреднем-"волоком" витягувалося до відра шурхотливих тварюк. Його навчили виїдати у живих раків ікру з-під шийок, присипаючи її сіллю. Подумалося:
"Від цього, мабуть, і захворів".
Хворіти на рак було нелегко.
Біль не вгамовувалася дитячим наркотиком "промедол". Мучила тухла блювота: з’їдене не могло пройти зарослою пухлиною у шлунок, бродило там і викидалося назовні.
Вмирати Перевєрзєв не жахало, але хотілося померти швидко і вільним від лікарів, дієти та поглядів співчуття.
Тут він пригадав методику, якої його навчали у медичному центрі Божевільного Киргиза. Перевєрзєв ліг на підлогу і став уявляти, що руки і ноги у нього - теплі і невагомі, легко дихається і весь стаєш легким і невагомим. Потім він уявив себе чайкою, яка ширяє над бурхливим морем. Радість звільненого охопила його: "Ось однак як можна жити!"
...........
II
Йшла ранішня міліцейська планьорка.
- Товариш капітан, що там у нас по справі зниклого Перевєрзєва?
- Поки - глухо. Прочинили його квартиру...
- Сподіваюся, з понятими?
- Так точно, з ними! Найдивніше те, що двері були зачинені зсередини. І ланцюжок накинутий!
Зробили обшук - нічого підозрілого. Так! Він чайку тримав у квартирі. Знайшли її всю розбиту. Вочевидь намагалася злетіти. А які стелі у "хрущобах"! Не розлітаєшся.
Наша кримінолог віднесла її ветеринарам, і ті лікувати не стали: знайшли у неї пухлину в животі. Умертвили і віддали назад Маші - кримінологу: у неї чоловік таксидерміст. Гарне опудало зробив. Ми агітуємо його подарувати опудало нам.
Поставимо у чергових.

Ще прочитати твори цього автора можна тут:
http://zhurnal.lib.ru/r/rudich_p_k/