ЗМІСТ:

-1000 ВІДОБРАЖЕНЬ МЕНЕ (Глазнєв Андрій Анатолійович) -ІНШЕ ЖИТТЯ (Бардонов Олександр Іванович) -БАРТЕР (Муляр Юрій) -БОГ (Муляр Юрій) -БРАТЕ ВСТАВАЙ (Муляр Юрій) -ВЕЛИКИЙ І МОГУТНІЙ (Варський Олександр Миколайович) -ВИПАДОК У ПРИДОРОЖНЬОМУ КАФЕ (Рискін Олександр) -ВОСКРЕСІННЯ (Філіппов Олексій) -ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ (Пасіка Христина) -ДИТИНА ПАНТАГРЮЄЛЯ (Мальгін Сергій Романович) -ДРЕВНЯ КРОВ - РІМЕЙК (Ткач Сергій feat. Муляр Юрій) -ДЯКУЮ СУСІДЕ (Тішанська Марина Антонівна ) -ЗОНА (Філіппов Олексій) -КІНЦЕВА ЗУПИНКА (Цуркан Валерій) -КОЛО РОЗБИТОГО КОРИТА (Д'яков Сергій Олександрович) -КОЛОНІЗАЦІЯ (Пащенко Олександр) -КРІЗЬ ДОЩ (Павлюк Олег) -КРАЩІ З КРАЩИХ (Муляр Юрій) -НА ЗАХИСТ ФЕНТЕЗІ (Репета Віталій) -НАВПІЛ (Муляр Юрій) -ОСТАННІЙ ЗЛЮКО (Лисенко Сергій Сергійович) -ПІДКОРЮВАЧ ПЛАНЕТ (Ратман Макс) -ПАСТИР (Павлюк Олег) -ПРИШЕСТЯ (Поляков Ігор) -РАГУ З КРОЛИКА (Карпов Леонід Євгенович) -РОБІНЗОН КЛЮЄВ (Варакін Олександр) -РОЗУМНЕ ЗАЛІЗО ВЕН ДІПА (Муляр Юрій) -СКРИНЯ (Пащенко Олександр) -ТАК ВЖЕ СТАЛОСЯ (Муляр Юрій) -ТАМ НА ПІВДЕННОМУ СХОДІ (Гелпрін Майк) -ХВОРА ЧАЙКА (Рудич Павло Килинович) -ЧАРАНА (Щерба Наталя)

РОЗУМНЕ ЗАЛІЗО ВЕН ДІПА (Муляр Юрій)

        Ракетоплан плавно сів на розпечений від літньої спеки посадковий майданчик Виселок.‭ ‬Так,‭ ‬по-своєму дохідливо,‭ ‬хоча,‭ ‬мабуть і не зовсім приємно для слуху назвав своє поселення анархіст за життям,‭ ‬Вен Діп.‭ В принципі,‭ ‬непоганий чолов'яга,‭ ‬хоч і з мухами в голові.‭ ‬За що і не міг довго ужитися ні з ким і вирішив жити сам по собі.‭ ‬Ну то і чорт з ним.‭
Розвантажуся,‭ ‬по парі пива з Веном в його прохолодному будинку і далі,‭ ‬до такого ж відлюдька,‭ ‬як Вен.‭ ‬Мене ніхто,‭ ‬окрім двох роботів,‭ ‬що очікували наказу на розвантаження ракетоплана,‭ ‬не зустрічав на посадковому майданчику.‭ ‬Так іноді Вен міг дозволити собі повестися і я вже давно не ображався на нього за це.‭
        Територія поселення була чисто прибрана,‭ ‬механізми старанно працювали над її благоустроєм.‭ ‬Що мені завжди подобалося в Вені, так це те,‭ ‬що він вмів так запрягти свої залізяки,‭ ‬що було чому позаздрити.‭ ‬Все-таки фізик ‬– програматор,‭ ‬хоч і анархіст за життям,‭ ‬Вен відмінно знав свою ‬справу і зник з людських очей у всеозброєнні технічного прогресу.‭ ‬Все в його поселенні було автоматизовано і працювало ефективніше ніж,‭ ‬коли б я прилетів до кого не-будь ще.‭ ‬Ні,‭ ‬в усіх поселенців теж було повно роботів і автоматів,‭ ‬але ніде вони не працювали так злагоджено і,‭ навіть, ‬якщо можна так казати,‭ ‬цілеспрямовано.‭
Погано,‭ ‬а може бути і не погано,‭ ‬що Вен більше нікого не взяв собі у товариші навіть з тварин.‭ ‬Треба ж було так любити свої залізяки,‭ ‬щоб з успіхом влаштовувати їх куди тільки вказувала його буйна фантазія.‭
        Анархіст Вен залишався нехлюєм і в повсякденному житті органічно не сприймав порядку і якби не роботи ‬-‭ ‬прибиральники,‭ ‬то давно би вже перетворився на ходяче,‭ ‬вічно діряве,‭ ‬відро для сміття.‭ ‬Я сам ‬споконвічний холостяк ‬і ніколи не був прикладом для любителів чистоти,‭ ‬але Вен міг би бути чемпіоном з устрою безладу.‭ ‬Прибиральники завжди,‭ ‬а головне,‭ ‬майже невідомо звідки з’являлись у відповідь на кинуте сміття,‭ ‬що так і сипалося з Вена або мене.‭
Давши вказівки роботам,‭ ‬я пішов до будинку.‭ ‬Автоматичні двері заздалегідь розчахнулися,‭ ‬пропускаючи мене вперед.‭ ‬Вена не було в кімнаті і я вирішив не гаючи часу,‭ ‬хоч трішки,‭ ‬розслабити скорчене у тісному просторі ракетоплана тіло на розкішній,‭ ‬просторій,‭ ‬автоматичній кушетці.‭ ‬Огрядний робот-холодильник звично підкотився до мене,‭ ‬ввічливо пропонуючи охолоджене пиво,‭ ‬а прохолода,‭ ‬створена кондиціонерами,‭ ‬сприяла відпочинку.‭ ‬Розчахнуті переді мною навстіж двері безшумно зачинились,‭ ‬і в кімнаті стало ще прохолодніше.‭ ‬Порожня пивна банка так само,‭ ‬як і в попередні відвідини Вена,‭ ‬звично улетіла в куток кімнати,‭ ‬а лушпайки креветок вільно сипалася крізь пальці на підлогу.‭ ‬Я розірвав нову пачку цигарок,‭ ‬прикурив від спеціально налагодженої запальнички і смачно затягнувся.‭
        В усе,‭ ‬що тільки можна і не можна,‭ ‬Вен владнав мікропроцесори,‭ ‬і тепер вся ця електроніка настирливо пропонувала використати її з єдиною метою створити якомога більший комфорт для людини.‭ ‬Вен був у захваті від усього цього,‭ ‬а мене невиразно лякало щось незбагнене у цьому єднанні людини і робототехніки,‭ ‬але Вен жодного разу навіть не дослухав мене до кінця.
‭ ‬Вкотре мене відвідала уїдлива думка ‬-‭ ‬осісти на одній з планет і полишити випробовувати власну долю на міцність,‭ ‬розігруючи з себе космічного ковбоя,‭ ‬який приборкує ракетоплан,‭ ‬що постійно розвалюється під впливом часу.‭ ‬Не знаю скільки б я так мріяв,‭ ‬якби цигарка не обпекла мені пальці і не довелося її з розпачу пожбурити якнайдалі.‭
        Весь кайф наразі ‬минувся і незрозуміло звідки виникле роздратування шукало свого виходу.‭ ‬Підводячись,‭ ‬я різко відштовхнув крісло-робота і взяв з холодильника ще одну банку пива.‭ ‬Спорожніла банка знову полетіла на підлогу і чергова цигарка осипалася попелом в очікуванні Вена.‭ ‬Випивши ще і ще,‭ ‬я подумки послав Вена далеко-далеко ‬і став збиратися на ракетоплан,‭ ‬тим більше,‭ ‬що роботи ‬– докери вже давно повинні були доповісти про закінчення розвантаження.‭
        Наступного разу нехай Вен скільки завгодно зустрічає мене на своїх Висілках,‭ ‬а я навіть не вийду з ракетоплана.‭ ‬Не гірше ‬за мене знає,‭ ‬що іншу живу людину ані йому,‭ ‬ані мені не зустріти найближчих півроку,‭ ‬а взяв і не зустрів мене особисто.‭
        Автоматичні‭ ‬двері не відчинилися,‭ ‬і мені довелося штовхонути їх.‭ ‬Я гупав в них все сильніше і сильніше,‭ ‬але герметичні,‭ ‬як у сейфі,‭ ‬двері і не збиралися відчинятися.‭ ‬Я доволі упрів і тепер відчував,‭ ‬що і кондиціонери також припинили працювати,‭ ‬і температура зрівнялася всередині і ззовні оселі Вена.‭
        Саме час накотити ще по парі пива і обміркувати своє безглузде і в чомусь смішне становище.‭ ‬Пивна банка на мить застигла в руці,‭ ‬встигши обдати мене бридкою теплою пивною піною і звично полетіла у куток.‭ ‬Я підійшов до холодильника,‭ ‬але відчинити його не вдалося,‭ ‬як це не вдалося зробити з жодною з дверей і жодним з вікон у приміщенні.‭
Що за чортівня ? ‬Я стояв у заваленій сміттям кімнаті,‭ ‬спітнілий від спеки і незвичності свого становища.‭ ‬Тепер я ясно розумів:‭ ‬що щось тут не так.‭ ‬По ‬-‭ ‬перше:‭ ‬де,‭ ‬нарешті,‭ ‬Вен,‭ ‬а по-друге:‭ ‬чому я повинен сидіти серед сміття,‭ ‬якщо є прибиральники‭ ‬-‭ ‬роботи.
        Я скочив до вікна і став кликати по допомогу,‭ ‬аби невдовзі зрозуміти,‭ ‬що кричу в порожнечу.‭ ‬Ніхто не збирався звертати на мене увагу.‭ ‬На моє ще більше здивування захисні жалюзі миттєво опустилися на те місце,‭ ‬де до цього була моя голова,‭ ‬а скло куленепробивних вікон перестало взагалі пропускати світло.‭ Незвична тиша неприємно приголомшила мене,‭ ‬хотілося мерщій вирватися з кімнати у звичну обстановку ракетоплана з його,‭ ‬нехай,‭ ‬не зовсім приємними шумами і звуками старих механізмів.‭
        Паніка непомітно,‭ ‬але впевнено брала свідомість у довготривалу облогу.‭ ‬Я знав,‭ ‬що проломити стіну будинку,‭ ‬захищеного від будь-якого нападу,‭ ‬неможливо без сторонньої допомоги.‭ ‬Тепер я почав потроху усвідомлювати,‭ ‬що вся ця чортова електроніка‭ ‬Вена або вийшла з‭ ‬-‭ ‬під контролю свого творця,‭ ‬або діє за його ж вказівкою,‭ ‬або ж діє згідно чийогось задуму,‭ ‬але однозначно діє проти мене.‭
        Скільки часу протримаюся без їжі і води,‭ ‬я не знав,‭ ‬звати по допомогу нікого,‭ ‬а автоматично поданий сигнал з‭ ‬ракетоплана у випадку довгої моєї відсутності буде прийнятий не скоро,‭ ‬а коли прийде та допомога ‬– взагалі нікому не відомо.‭ Реальність того,‭ ‬що сталося,‭ ‬виявилася значно гіршою,‭ ‬ніж я міг собі уявити раніше.‭ ‬Тепер мені здавалося,‭ ‬що за кожним моїм рухом уважно і незримо споглядає холоднокровне дещо.‭ ‬Не знаю,‭ ‬що йому спало на думку,‭ ‬але,‭ ‬мабуть,‭ ‬воно вирішило не знищувати мене одразу,‭ ‬а подивитися,‭ ‬що я буду робити задля свого порятунку.‭
        Спочатку це дещо планомірно відсікало мене від звичних життєвих зручностей,‭ ‬а тепер взялося за самі умови життя.‭ ‬Електрорушник і подача води теж більше не працювали.‭ ‬Я нервово витягнув чергову цигарку,‭ ‬але електронна запальничка відмовилася її прикурити.‭ ‬Незапалена цигарка звично полетіла у куток.‭ ‬Кушетка відмовилася‭ ‬приймати форму мого тіла і боляче давила спину.‭
        Я виявився цілком обеззброєним‭ ‬-‭ ‬не було ні бластера,‭ ‬ні будь-якого іншого предмета,‭ ‬яким можна було хоч якось намагатися захистити себе у випадку явної небезпеки.‭ ‬В нервовому очікуванні я загубив відлік часу,‭ ‬але нічого не мінялося.‭ ‬Голод і спрага точили шлунок,‭ ‬мозок закипав від безвиході.‭ ‬Я раз за разом нишпорив по кімнаті у пошуках хоч якої ‬-‭ ‬не будь зачіпки врятуватися.‭
        Вкрай знесилений,‭ ‬я втомлено звалився у,‭ ‬ставше таким неповоротким,‭ ‬роботизоване крісло.‭ ‬Не знаю коли і навіщо,‭ ‬скоріше за все,‭ ‬аби чимось зайняти себе,‭ ‬я став вмикати ‬-‭ ‬вимикати мікропроцесор запальнички.‭ ‬Ще донедавна страйкуючий устрій на мій подив чомусь дав ледь помітний пучечок вогню.‭ ‬Я повторював знову і знову ‬– запальничка працювала,‭ ‬але дуже слабо.‭ ‬У відповідь на піднесену цигарку запальничка переставала працювати.‭ ‬Довелося все повторити без цигарки і я зрозумів,‭ ‬що запальничка більше не збирається співпрацювати з цигаркою.‭
        Абсурд і алогічність ситуації підштовхнули мене до парадоксального,‭ ‬на перший погляд,‭ ‬висновку.‭ ‬І я негайно вирішив його перевірити.‭ ‬Позбиравши всі кинуті недопалки у попільничку,‭ ‬я спробував її увімкнути.‭ ‬Якщо я правий,‭ ‬то запальничка повинна запрацювати.‭ ‬Я не міг поки що це пояснити,‭ ‬але запальничка дійсно запрацювала і пучок вогню був тепер більшим і потужнішим.‭ ‬У відповідь на піднесену цигарку запальничка знову переставала працювати.‭
        Незграбно скоцюрбившись на підлозі,‭ ‬я збирав весь попіл,‭ ‬що встиг осипатися з запалених цигарок.‭ ‬Це було безглуздо і,‭ ‬напевно,‭ ‬з сторони смішно,‭ ‬і я був готовий облаяти себе найгіршими словами,‭ ‬якщо моє припущення раптом не справдиться.‭ ‬Брудні від попелу і поту руки обережно дістали з пачки останню цигарку і піднесли до запальнички.‭ ‬Якщо ‬запальничка не запрацює,‭ ‬то більшого дурня у Всесвіті,‭ ‬ніж я,‭ ‬взагалі не існує.‭ ‬Але запальничка видала відмінний пучок вогню і я пересохлими губами обережно втягнув в себе такий приємний запах жевріючого тютюну.‭ ‬Акуратно струшуючи попіл у попільничку,‭ ‬я так ‬само акуратно загасив недопалок в ній.‭
        Непомітно для себе я виявив,‭ ‬що кондиціонер знову гонить по кімнаті прохолоду,‭ ‬а світло знову просякає крізь вікна.‭ ‬Засунувши руки під датчик води в умивальнику,‭ ‬я відчув пружний струмінь води.‭ ‬Електрорушник справно висушив мої руки.‭ Горло перехопило від спраги,‭ ‬але робот-холодильник і не збирався пропонувати мені пиво.‭ ‬Тоді я позбирав і порозпихував порожні банки по кишеням і витер носовичком підлогу від залишків пролитого пива і лушпиння креветок.‭ ‬Тепер я був впевнений,‭ ‬що дію правильно і прохолодне пиво буде тому нагородою.‭ ‬Але робот ‬– холодильник не зрушив з місця.‭ ‬Обслуговувати себе довелося самому.‭
Подумки молячись,‭ ‬щоб вхідні двері відчинились,‭ ‬я уважно оглядався навколо у пошуках,‭ ‬можливо,‭ ‬припущенних мною раніше помилок.‭ ‬Двері м'яко відчинилися і я вийшов у двір.‭
Працюючи в єдиній мережі,‭ ‬тисячі мікропроцесорів,‭ ‬можливо,‭ ‬колись випадково склалися у таку комбінацію,‭ ‬що дозволила у якійсь момент вийти з-під контролю Вена і тепер існувати самостійно.‭ ‬Чи відчув це Вен,‭ ‬опинившись у моєму теперішньому положенні,‭ ‬сказати важко.‭
Замість того,‭ ‬аби звично прибирати за людиною сміття,‭ ‬одуріле від розуміння власної значущості електронне кодло спочатку вирішило примусити Вена,‭ ‬свого творця,‭ ‬і кожного з його гостей,‭ ‬віднині не смітити.‭ ‬Замаскована непокора зі сторони здавалася не більше,‭ ‬ніж благим наміром,‭ ‬який в подальшому став елементом самосвідомості електронного мозку.‭
        Цікаво,‭ ‬чим керувалось це електронне кодло,‭ ‬але тепер воно критично оцінювало будь-яку дію людини,‭ ‬щоб поступати відповідно до своєї логіки.‭ ‬Не даремно мене так лякала манія Вена роботизувати все навколо себе,‭ ‬замінивши роботами всі людські функції.‭ ‬Вен завжди був і залишився анархістом і ще один апарат контролю,‭ ‬та ще і створений ним особисто,‭ ‬міг викликати для Вена не передбачувані наслідки.‭ ‬Я тоді ще не знав,‭ ‬що відгадка була за кілька кроків від мене.
‭       Підходячи до ракетоплана,‭ ‬стало ясно,‭ ‬що і тут все відбувається,‭ ‬відповідно до чітко продуманого плану.‭ ‬З корабля було вивантажено тільки обладнання,‭ ‬призначення якого було неважко вгадати ‬– все,‭ ‬що не мало відношення до електроніки,‭ ‬було залишено в ракетоплані.‭ ‬Відповідь напрошувалася сама собою і вперше холодок жаху пройшовся моєю спиною.‭
Намагаючись не думати про Вена,‭ ‬я зробив над собою неймовірне зусилля і постарався звично подякувати роботам-вантажникам за роботу і простягнув їм миттєво спітнілу і скрижанілу руку.‭ ‬Раніше роботи, потискуючи її, рипучими голосами бажали щасливої дороги.‭ ‬Цього разу “‬залізо”‬ не виказало жодних емоцій,‭ ‬залишаючись нерухомим і безпристрасно спостерігаючи за мною.‭
Обливаючись холодним потом,‭ ‬я повільно повернувся до роботів спиною і,‭ ‬безперестанно очікуючи удару,‭ ‬на ватних ногах пройшов потрібні кілька кроків вперед,‭ ‬поки безсило не ввалився у ракетоплан.

‬Старт пройшов без ускладнень.‭ ‬Жодної секунди не вагаючись,‭ ‬я деактивував єдиного робота на кораблі,‭ ‬і перейшов з‭ ‬автоматичного режиму керування ракетопланом у ручний.‭
Піднявши ракетоплан на безпечну висоту,‭ ‬я наніс точковий ядерний удар по Висілкам,‭ ‬допоки непідконтрольне людям “‬залізо”‬ Вена не встигло додуматися,‭ ‬як першим завдати удар по всім нам.‭ ‬Тепер я міг спокійно звільнити кишені від наслідків своєї ганьби.

Немає коментарів: