ЗМІСТ:

- ГРА В МАРІОНЕТКИ (Муляр Юрій) -1000 ВІДОБРАЖЕНЬ МЕНЕ (Глазнєв Андрій Анатолійович) -ІНШЕ ЖИТТЯ (Бардонов Олександр Іванович) -БАРТЕР (Муляр Юрій) -БОГ (Муляр Юрій) -БРАТЕ ВСТАВАЙ (Муляр Юрій) -ВЕЛИКИЙ І МОГУТНІЙ (Варський Олександр Миколайович) -ВИПАДОК У ПРИДОРОЖНЬОМУ КАФЕ (Рискін Олександр) -ВОСКРЕСІННЯ (Філіппов Олексій) -ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ (Пасіка Христина) -ДИТИНА ПАНТАГРЮЄЛЯ (Мальгін Сергій Романович) -ДРЕВНЯ КРОВ - РІМЕЙК (Ткач Сергій feat. Муляр Юрій) -ДЯКУЮ СУСІДЕ (Тішанська Марина Антонівна ) -ЗОНА (Філіппов Олексій) -КІНЦЕВА ЗУПИНКА (Цуркан Валерій) -КОЛО РОЗБИТОГО КОРИТА (Д'яков Сергій Олександрович) -КОЛОНІЗАЦІЯ (Пащенко Олександр) -КРІЗЬ ДОЩ (Павлюк Олег) -КРАЩІ З КРАЩИХ (Муляр Юрій) -НА ЗАХИСТ ФЕНТЕЗІ (Репета Віталій) -НАВПІЛ (Муляр Юрій) -ОСТАННІЙ ЗЛЮКО (Лисенко Сергій Сергійович) -ПІДКОРЮВАЧ ПЛАНЕТ (Ратман Макс) -ПАСТИР (Павлюк Олег) -ПРИШЕСТЯ (Поляков Ігор) -РАГУ З КРОЛИКА (Карпов Леонід Євгенович) -РОБІНЗОН КЛЮЄВ (Варакін Олександр) -РОЗУМНЕ ЗАЛІЗО ВЕН ДІПА (Муляр Юрій) -СКРИНЯ (Пащенко Олександр) -ТАК ВЖЕ СТАЛОСЯ (Муляр Юрій) -ТАМ НА ПІВДЕННОМУ СХОДІ (Гелпрін Майк) -ХВОРА ЧАЙКА (Рудич Павло Килинович) -ЧАРАНА (Щерба Наталя)

КРІЗЬ ДОЩ (Павлюк Олег)

Попереду у сірій завісі дощу раптом спалахнуло світло.
Жовтий підсліпуватий ліхтар над порепаними чорними дверима. Стась озирнувся – вузький провулок тонув у вечірнім присмерку, і не було йому ні кінця, ні краю. "В усьому світі – тільки холод і дощ," – застигла в голові важка, мов могильна плита, думка.
Стась штовхнув двері. Всередині пахло вогнем і кавою. Два ряди столиків, товсті жовті свічки в глиняних свічниках. За шинквасом горбився сивий чоловік в зеленій маринарці, не зводячи з гостя чіпкого погляду. Обтрусившись, Стась перетнув порожній зал.
- Вітаю! – поздоровався господар кав'ярні рипучим голосом, схожим на вороняче каркання. - Жахлива погода, чи не так?
- Добрий вечір! - відповів Стась, ніяково переминаючись з ноги на ногу.
- Кави, прошу пана? Та ви сідайте, у таку погоду – за кошт закладу!
Стась слухняно присів.
Хитро примружившись, старий спитав:
- Якої саме кави бажаєте?
Стась тільки розвів руками.
- Я не знаю. Байдуже.
Господар скрушно похитав головою.
- Прошу пана, ви ображаєте цей благословенний напій. Ви хоч знаєте, скільки рецептів приготування кави існує у світі? Кожен може вибрати собі до смаку. Хтось любить тонкий аромат арабіки, хтось – грубувату терпкість робусти. Один мій завсідник п'є тільки ліберику. Кава - як музика, що здатна повести за собою, або принести спокій та рівновагу. Вона може змінити життя людини.
Скривившись, Стась невесело засміявся:
- Життя не зміниш, а долю не обдуриш.
Господар, схиливши голову набік достоту, як крук, тихо відказав:
- Бачу, ви шкодуєте за якимось вибором, який мусили здійснити в минулому. Я можу вам допомогти.
На шинквасі перед Стасем з’явилася кава. В горнятку з чорної глини на чорному блюдечку. Над чорним дзеркалом напою, непорушним, мов полірований онікс, ледь помітно струменіла пара.
- Спробуйте!
Стась якусь хвилю переводив загіпнотизований погляд то на дивного господаря кав'ярні, то на горнятко.
- Пийте! - проскрипів старий. - Як би там не було, вам не завадить зігрітися.
Стась простягнув руку. Тепла порцеляна приємно зігріла пальці, аромат залоскотав ніздрі. Піднісши горнятко до рота, Стась побачив у чорному дзеркалі своє відображення. Мокрий білявий чуб, немолоде бліде обличчя з глибоко посадженими сірими очима. Того дня було майже так само, тільки дивився він у кухоль з пивом.
- Це - "Чорний лев", - урочисто промовив господар, - мій фірмовий рецепт. Пийте!
Стась торкнувся губами горнятка, і поверхня напою здригнулася, відображення розсипалося, мов розбита мозаїка. Кава, м'яка і терпка, ніби тютюновий дим, заструменіла між язиком і піднебінням. Раптом усе навколо теж здригнулося, розсипалося. Замерехтіли дні, звуки злилися в утробне ревіння, схоже на лев'яче, але враз усе стихло, застигло, немов віск, і Стась знову побачив своє відображення.
В кухлі з пивом. Заклякнувши, збагнув, де опинився. Той самий генделик, йому ледве виповнилося дев'ятнадцять, а за брудним столом – його друзі, Збишек, Кароль і Януш. Взимку помер батько. Стась їде до дядька в Бзовицю. Зараз Януш скаже:
- Честь!
Здригнувшись, Стась ніби прокинувся. Товариство приклалося до кухлів. Він знав кожне слово, яке буде сказане, а перед ним на столі лежала зім'ята стара газета з оголошенням. Серед масних плям розтинав океанські хвилі стрімкий корабель. "Компанія Лойда здійснює рейси з Бремена та Гамбурга до Нью-Йорка швидкісними пароплавами. Пасажирам гарантується
пристойний харч." Чим довше Стась вдивлявся в картинку, тим реальнішою вона ставала. В якусь мить йому здалося, що в обличчя війнуло солоним вітром. Януш, збирався їхати в далеку Америку. На відміну від Стася, котрий мав на руках сякий-такий спадок, йому на батьківщині не світило нічого.
- Америка – то свобода! – прогугнявив Януш, тицяючи пальцем в чорну трубу пароплава. – Їдемо разом! Що тобі та Бзовиця?
Стась відкрив було рота, але замовк.
Він бачив своє майбутнє – помічник дядька в крамниці, потім – шлюб на багатій вдові, спроба відкрити свою справу, банкрутство, поневіряння містом, дощ, жовтий ліхтар кав'ярні, чорна філіжанка з кавою. А далі? Старість на вулиці? Смерть в канаві? Могила в рові десь за містом?
Той Стась, яким він був тоді, лише похитав головою, пустив сирітську гірку сльозу й поїхав до дядька. А що мав робити? Біда-горе сироті без роду! Але що він, зрештою, втрачав?
Корабель на картинці прудко розтинав хвилі.
"А яка, в Бога, різниця? Що краще – скніти в душному склепі, не маючи жодної надії, чи вдихнути солоний вітер і отримати шанс прожити життя по-своєму?"
Стась стиснув кухоль так, що той аж скрипнув у пальцях.
- А що, Янку? А давай і поїдемо!
Хлопці аж роти повідкривали. Зіп'явшись на непевні ноги, Януш посміхнувся й обійняв друга.
- Братику! Ай, братику! Ай, заживемо, брате!..
Стась обійняв побратима у відповідь, розливаючи пиво. Світ знову закрутився в божевільній круговерті. Порт, чайки, океан до самого горизонту, силует кам'яної жінки на обрії, знову порт, лабіринт вулиць, крамниця, робота в кавовій фірмі з ранку до ночі, сміх хазяйської дочки, весілля, діти, нова вивіска, новий будинок, бізнес, офіс, інтереси на покинутих теренах, море, потяг, дощ, ліхтар кав'ярні, старий господар в зеленій маринарці…
Коли порожня філіжанка опустилася на стіл, в пам'яті Станіслава Довжанського залишилось тільки легке дежа-вю, ніби він уже був тут раніше, пив таку ж каву, бачив цього дивного чоловіка з насмішкуватим поглядом чорних, немов у крука, очей. Затримавши подих, він не відпускав аромат, ніби запашний дим дорогої сигари.
- Чудовий напій! Що це за купаж? Я трохи розуміюся на каві, але ніколи не куштував нічого подібного!
Господар скромно вклонився.
- Нічого незвичного, прошу пана, це все – аура міста.
Десь далеко бамкнув годинник на ратуші. Скривившись, Стась підвівся, дістав з кишені дорогий брегет, з сумом глянув на циферблат.
- Шкода, але мені вже час іти. Потяг, знаєте... До побачення!
- Щасливої дороги!
Стась зупинився на порозі, розкрив парасолю, а тоді твердим кроком рушив крізь дощ. Господар вийшов слідом, постояв, усміхаючись, поки гість не зник за поворотом, а тоді погасив ліхтар і зачинив двері.