ЗМІСТ:

- ГРА В МАРІОНЕТКИ (Муляр Юрій) -1000 ВІДОБРАЖЕНЬ МЕНЕ (Глазнєв Андрій Анатолійович) -ІНШЕ ЖИТТЯ (Бардонов Олександр Іванович) -БАРТЕР (Муляр Юрій) -БОГ (Муляр Юрій) -БРАТЕ ВСТАВАЙ (Муляр Юрій) -ВЕЛИКИЙ І МОГУТНІЙ (Варський Олександр Миколайович) -ВИПАДОК У ПРИДОРОЖНЬОМУ КАФЕ (Рискін Олександр) -ВОСКРЕСІННЯ (Філіппов Олексій) -ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ (Пасіка Христина) -ДИТИНА ПАНТАГРЮЄЛЯ (Мальгін Сергій Романович) -ДРЕВНЯ КРОВ - РІМЕЙК (Ткач Сергій feat. Муляр Юрій) -ДЯКУЮ СУСІДЕ (Тішанська Марина Антонівна ) -ЗОНА (Філіппов Олексій) -КІНЦЕВА ЗУПИНКА (Цуркан Валерій) -КОЛО РОЗБИТОГО КОРИТА (Д'яков Сергій Олександрович) -КОЛОНІЗАЦІЯ (Пащенко Олександр) -КРІЗЬ ДОЩ (Павлюк Олег) -КРАЩІ З КРАЩИХ (Муляр Юрій) -НА ЗАХИСТ ФЕНТЕЗІ (Репета Віталій) -НАВПІЛ (Муляр Юрій) -ОСТАННІЙ ЗЛЮКО (Лисенко Сергій Сергійович) -ПІДКОРЮВАЧ ПЛАНЕТ (Ратман Макс) -ПАСТИР (Павлюк Олег) -ПРИШЕСТЯ (Поляков Ігор) -РАГУ З КРОЛИКА (Карпов Леонід Євгенович) -РОБІНЗОН КЛЮЄВ (Варакін Олександр) -РОЗУМНЕ ЗАЛІЗО ВЕН ДІПА (Муляр Юрій) -СКРИНЯ (Пащенко Олександр) -ТАК ВЖЕ СТАЛОСЯ (Муляр Юрій) -ТАМ НА ПІВДЕННОМУ СХОДІ (Гелпрін Майк) -ХВОРА ЧАЙКА (Рудич Павло Килинович) -ЧАРАНА (Щерба Наталя)

НАВПІЛ (Муляр Юрій)

      Все, що могло вийти у відкритий космос, було терміново кинуто на порятунок пасажирського космоплану, що зазнав біди. Ось і Грейм з Соро уже четверту добу прочісували виділений їм для пошуку найбільш віддалений від бази сектор космічного простору. Обох негайно висмикнули з відпусток і наказали пересісти на підзабутий катамаран торговельного флоту з резерву базі зберігання, який терміново повертали до життя, поки їхні, що стали майже рідними, одномісні розвідувальні космоплани перебували на плановому ремонті. Час невблаганно тиснув, і навіть за більш спокійної обстановки зовсім би не завадив третій член екіпажу, щоб повноцінно управлятися чималим за розмірами кораблем. Грейму і Соро вже кілька раз літали в одному екіпажі, проте друзями або просто хорошими товаришами ніколи не були, однак і проблем психологічної сумісності між ними не виникало, як і у командування космопорту щодо комплектування нинішнього екіпажу.
      …поломка силового протиметеоритного поля завжди вважалась надзвичайною аварійною ситуацією, і автоматика чітко відреагувала на цю подію. Оглядаючи в монітор локалізоване місце аварії, було очевидно, що свого часу попередній екіпаж катамарана потрапив у справжню халепу, бо довелося вивести ще не старий корабель до резерву бази. Повідомивши базу про те, що сталося, Грейм продовжив маневрувати кораблем в щільному метеоритному потоці, а бортінженер на ходу відновлював його життєздатність.
      Ніщо і ніколи не проходить безслідно, і до моменту повного контролю над відновленим протиметеоритним захистом, на щастя, всього лише кілька невеликих метеоритів змогли пошкодити ослаблену захисну оболонку корабля. Життєво важливі агрегати корабля не постраждали, що не могло не тішити, витік кисню був швидко усунений засобами автоматизованої системи відновлення. Погано було те, що захисне поле виявилося неможливо відновити у повному обсязі, і рано чи пізно будь-який, достатньо великий метеорит знищить космоплан до того, як вони зможуть повернутися на базу. Вибираючи найменше лихо, довелося залишити повноцінне захисне поле над силовими установками та найменше постраждалою частиною корабля, так що колись звичне сполучення між двома половинками катамарану було тепер заблоковано.
     Екіпажу довелося наочно відчути дихання смерті, коли справдилися найгірші припущення стосовно запасів кисню. До найближчого космопорту не менше двох тижнів польоту, з яких кисню на двох астронавтів вистачить при най економнішому користуванні лише на тиждень. Кожен з них ще під час усунення несправностей прорахував до найменших дрібниць ситуацію і зрозумів, що шансів залишитися живими обом, практично немає. Легше і простіше за все було вбити суперника – ставкою для кожного з них тепер було власне життя. Навіть, якщо припустити, що вдасться хоча б щось придумати, то, поки їх не врятують, доля одного з них буде постійно в руках іншого, якому доведеться боротися з самим собою, аби заради власного порятунку не вбити іншого. Вони були надто досвідченими, щоб усвідомити і те, що ніщо і ніхто не дасть найменшої гарантії на успішний вихід з ситуації, що склалася. Все, що було колись – до моменту усвідомлення невідворотного наближення смерті, важливим і значущим для кожного з них, тепер миттєво втратило будь-яку цінність. Кожен з них відчував, як непомітно і відтепер невідворотно щезають з їхніх стосунків поняття капітан і бортінженер, начальник і підлеглий, а лишаються просто дві, абсолютно рівноцінні одна одній людини, кожна з яких хоче жити і не хоче вмирати.
      Грейм визнав за краще, допоки ситуація ще не вийшла з-під контролю, вимкнути систему стеження за діями астронавтів, проте одного погляду на пульт управління виявилося достатньо, аби пересвідчитися, що Соро уже встиг випередити його. Відтепер ніхто і ніхто потім не зможе нічого довести проти того, хто залишиться в живих. Вони стояли один навпроти одного, заціпенівши у неприродних позах, з руками на кобурах, готові миттєво скористатися зброєю. Малою, проте таки суттєвою відміною між ними було лиш те, що кобура Грейма, на відміну від кобури Соро, була вже відкритою. Ще мить – і вони перетворяться на тих жалюгідних недоумків, які спочатку стріляють один в одного, і лише потім починають думати, коли неможливо вже нічого виправити. Таке траплялося вже не раз, але тільки серед астронавтів, які працювали в торговельному флоті або на приватних кораблях, і тому не належали до еліти корпусу астронавтів, гроші для яких ніколи не були метою життя.
      В їхніх очах з легкістю читалося те, що безуспішно і так боляче зараз, але без проблем за спокійної обстановки, хотілося приховати навіть від самих себе. Тваринний страх смерті і панічна жага життя, злість на себе через неможливість негайно, без неминучих компромісів, раз і назавжди вирішити ситуацію і спопеляюча ненависть до противника напрочуд чудернацько, поперемінно і невладно відбивалися у глибині їхніх очей. Не один раз вони стикалися з смертю в багатьох її проявах, і їхня жага жити не ставала від усвідомлення цього набором порожніх, нічого не вартих слів. Визнані фахівці своєї справи, безжальні до чужих похибок та недоліків, жорсткі до власних слабкостей, не менш марнославні і цілеспрямовані, яким, в будь-якому випадку, було що втрачати, краще за кого розуміли, що смерть одного невідворотно поставить хрест на долі іншого. Вони вперто нишпорили калейдоскопом суперечливих почуттів та емоцій один одного, проте так і не змогли знайти те, що могло б виправдати бажання вижити будь-якою ціною.
      Грейм дуже повільно, по міліметру почав відводити руку від вже відкритої кобури. Коли шанси першим дістати зброю зрівнялися, тепер уже Соро повільно, всім тілом повернувся спиною до Грейма. Грейм же відстібнув ремінь і разом з кобурою поклав на стіл. Здригнувшись, Соро повільно озирнувся на звук. Наразі вже Грейм стояв спиною до Соро. Будь-яке, без різниці, слово могло випадково все згубити, і відповіддю на крок Грейма послужив звук ременя Соро, що разом з зброєю впав на підлогу.
      Відштовхнувши ногами подалі від себе зброю, Грейм і Соро на відплату за пережитий щойно страх з холодною ненавистю і презирством стежили один за одним, остаточно забуваючи залишки минулої взаємної довіри. Остаточно здолавши жах невідворотного наближення смерті, вони вперто і з не меншою насолодою вишукували в очах противника найдрібнішу ознаку тієї неконтрольованої жорстокості, що так наближає людину у мить смертельної небезпеки до наших звіроподібних предків. Навіть ставши свідками власного нестерпно болісного душевного переродження, їх анітрохи не лякало те, що невідворотна смерть будь-кого з них буде важким випробуванням на все життя для того, хто залишиться в живих. Трохи не зірвавшись, зараз вони намагалися визначити напевне, хто з них раніше іншого не зможе втримати власне почуття самозбереження під контролем.
        Реальність же невблаганно вимагала негайного ухвалення рішення до того, як черговий метеорит знищить залишки кисню на незахищеній частині катамарана. Не змовляючись і майже одночасно, кожний запропонував себе, щоб піти на ушкоджену частину корабля. Добровільно жертвуючи собою, кожен з них міг очікувати на швидку і без свідків смерть під час виконання завдання або якщо інший "допоможе" йому в цьому. Вони були готові йти до будь-якого кінця, лише б побачити в очах іншого, як той, нехай і на мить, але перетвориться на розлючену і неконтрольовану тварину, готову за будь-яку ціну рятувати своє життя. Через те, що йти зголосились обоє, то довелося кинути жереб. Вибір пав на Соро, і він негайно вирушив переодягатися. Уже виходячи у відкритий космос, Соро, широко посміхаючись, з насолодою вимовив: "Грейм, я завжди хотів переспати з твоєю дружиною. Сподіваюсь, що ми більше не зустрінемося, чи не так?"
      Гра з смертю увійшла в нову фазу і не важливо, від кого або від чого вона настане. Переможцем відтепер вийде не той, хто залишиться в живих, а той, у кого вистачить сил не стати вільним чи невільним союзником смерті. Втомившись лякатися через її невідворотне наближення, обоє астронавтів постійно думали про одне і те саме – наскільки вистачить кожному з них витримки не вбити іншого.
      Грейм спостерігав в моніторі, як Соро повільно просувається зовнішньою поверхнею обшивки катамарана до його незахищених від метеоритів відсіків. Одного руху руки Грейма достатньо, аби Соро назавжди залишився у відкритому космосі. Достатньо одному маленькому метеориту зачепити скафандр Соро і допомога йому уже не знадобиться. В голові прокручувалися можливі варіанти смерті Соро, і тоді Грейму не треба буде себе ні в чому звинувачувати. Однак такого необхідного полегшення від висходу чомусь не приходило, як і не минало почуття прикрості, коли Соро з’явився знову на екрані монітора з довгоочікуваними регенераторами кисню за спиною. Грейм хотів кинутись допомогти Соро, але його зупинила думка, що таким чином він, можливо, вимолює собі полегшення, коли настане його черга лежати в анабіозі, і він сам стане іграшкою в руках Соро. Але, якщо він все-таки не допоможе зараз, то як потім вчинить Соро, якщо з ним щось трапиться під час перебування в анабіозі? Однак Грейм таки примусив себе вдягти скафандр, щоб зустріти Соро у приймальному шлюзі катамарану.
      ... Соро, блідий від втоми, мовчки сидів, заплющивши очі, на підлозі рубки. Грейм приготував все для анабіозу і забрався у кокон, в якому він пролежить в забутті доти, поки рятівники не візьмуть під контроль корабель. У Грейма язик не повернувся будь-що прохати Соро, тому наостанок він сказав: "Ти не до вподоби моїй дружині, приятель. Не буди мене, якщо можна, без потреби". Миттєво відчувши полегшення, його останньою думкою було те, що тепер нехай Соро вирішує, чи розплющить коли-небудь він свої очі.
      Соро же залишився наодинці зі своїми думками і сплячим Греймом. Чому той не вийшов йому допомогти – може чекав, що його, Соро, смерть забере без участі Грейма або злякався, що Соро розцінить його дії, як спробу заручитися добротою, поки Грейм буде валятися в анабіозі? Позбавитися зараз від Грейма і не страждати суворо нормованою, збідненою кисневою сумішшю цілих два тижні, коли кожний рух дається нелюдськими зусиллями, після чого незмінно навалюється дика втома і темніє в очах? Зробити Грейму дихальну суміш бідніше, і нехай бачить кошмари? Проте, ні це, ні інше Соро не зробив. Охолонувши від перших хвилин поглинувшої його люті, він пригадав, що Грейм все ж таки зустрів його у шлюзі, хоча нічим і не допоміг, проте, міг би кинули його в космосі або, попросту, пристрелити з бластера, поки він без сил валявся на підлозі. Логіка підказувала, що він повинен тепер почувати себе переможцем навіть над чимось більшим, ніж страх майже невідворотної смерті, але він з прикрістю все сильніше усвідомлював, що остаточно програв у цьому житті щось значно більше та важливе, що неможливо пояснити навіть самому собі.
     
     Допомога надійшла вчасно, і обоє астронавтів благополучно повернулися на базу. За тиждень вимушеної відпустки Соро був, на його прохання, прийнятий командуванням бази. Там він мовчки поклав на стіл рапорт і уже зібрався йти, коли командир бази вимовив єдине: "Я не знаю, що у вас там трапилося, але Ваш напарник Грейм також подав рапорт на дострокове звільнення з складу корпусу астронавтів"  
    Гіркота розпуки пекла душу кожного з них від усвідомлення того, що таким крутим хлопцям, як вони, еліті корпусу космічних пілотів, довелося у най недоречнішу мить відкрити своє слабке місце противнику.

Немає коментарів: