- З поміж двох зол обирай найменше! Термінове хірургічне втручання! Приватна клініка "KillEvil". Наш телефон...
- Вбий у собі чудовисько! Доктор Ієзекіль поспішає на допомогу. Низькі ціни! Безкоштовні консультації! Звертайтесь за адресою...
На екрані намалювалося припудрене, з широкими щелепами, обличчя професора Альфреда Ієзекіля. Настовбурчене їжаком сиве волосся, обвислі бульдожі щоки, м’ясистий безформний ніс. Скрививши посмішку, доктор Ієзекіль привітався з телеглядачами і, змахнувши плащем, одразу відскочив у бік. В темряві підворіття зблиснув ніж. Забувши про доктора, оператор навів камеру на трьох бандитів, які стояли трохи позаду; продемонстрував їхні зловісно перекошені фізіономії, брудний одяг, ножі в тремтячих руках. Секунду потому в кадрі знову з’явився Альфред Ієзекіль.
- Гаманець або життя! - закричав самий сміливий з бандитів. Виставивши ножа, він задкував все далі від телекамери, витирав рукавом спітніле обличчя, від переляку стукотів зубами.
- Аякже, аякже, - миролюбно промовив Альфред, дістаючи щось з кишені. - Будь ласка! Будь ласка! Візьміть же, шановні!
Молодий грабіжник з ніжним пушком на обличчі підібрав кинуте доктором портмоне.
- Велике спасибі! - пролепетав він.
Його одноокий приятель, відкривши портмоне, став на коліна і голосно заплакав. В унісон йому завив найбільш сміливий з бандитів. Юнак з пушком на обличчі боязко підповз до доктора і, охопивши його ногу, заскиглив немов побитий пес. Погладжуючи кучеряве волосся молодика, доктор Ієзекіль радісно проторохтів:
- Я називаю це ефектом досягнутої мети. Ці люди звідали справжнє каяття, глибоко розчарувавшись e своєму ремеслі. Вони вигнали злість із своїх душ, вбили в собі потвору... А в портмоне були всього лише вітальні листівки!..
- Вбий в собі чудовисько! Доктор Ієзекіль поспішає на допомогу. Низькі ціни! Безкоштовні консультації! Звертайтесь за адресою...
- Альфред Ієзекіль?! - вигукнув Стівен Прайсон, в’язень тюрми "Льодяник". - От так брехливі свині! Ніякий це не доктор Ієзекіль!!! По телевізору ще раз прокрутили ту ж рекламу. Прайсон голосно вилаявся і перемкнув канал. За стіною знову почулися дивні звуки. Вдаривши ногою гладеньку карамельну стіну, Стівен заспокоївся, вмостився на улюблений диван, підклав м’яку подушку під голову, потягнувся за пультом.
- ...були приємно здивовані чудовим станом тюремних камер. Килими, дивани, телевізори і навіть картини на карамельних стінах. Як повідомив начальник тюрми, це ще не межа. В найближчому майбутньому у ув'язнених з’явиться можливість відвідувати тренажерний зал, басейн, бібліотеку, а новий шеф-кухар обіцяє небачені дотепер обіди. Головний корпус, що являє собою величезний льодяник...
- ...агресії вам допоможе клініка "Стопрейдж". Довідки за телефонами...
- По-справжньому доброю може бути лише освічена людина! Політехнічний інститут починає набір студентів на денну форму навчання! Поспішить! Наші телефони...
- Доктор Ієзекіль - це той, хто вам потрібен! Низькі ціни! Безкоштовні консультації! Звертайтеся за адресою...
Вимкнувши телевізор, Стівен прислухався: хтось з іншого боку вперто намагався прошкрябати стінку. Лизнувши карамельну поверхню, Прайсон скривився від огиди. Карамель була солодкою на смак, проте неймовірно гіркою. Постоявши в нерішучості, він облив гладку стіну водою і ліниво поколупав поверхню пальцем.
- Чувак! - вигукнув Стівен, - Досить стіну протирати!
- Прайсон?!!! - спитався дзвінкий голос. - Зі мною говорить Стів Прайсон?
- Ну так, мужик! А ти хто? - здивовано вигукнув Стівен і одразу додав. - Докторе Ієзекіль?
- Саме так, Стіве! До того ж самий, що не є, справжній!
- Яким побитом, докторе? Ось вже не думав, що зустрінемося ще раз!
Стіна тріснула. Нервово миготливе око Альфреда визирнуло з розколини. Розгубившись, Стівен налякано кинувся до дверей, але, одумавшись, прийнявся допомагати доктору. Не витримавши навали, стіна розсипалася. Спльовуючи беручку карамель, Альфред Ієзекіль тріумфально увійшов в чужу камеру і, майже не вагаючись, важко гепнувся на улюблений диван Стівена. Видихаючи повітря з характерним присвистом, кректучи від перенапруження і погладжуючи неосяжний живіт, доктор промовив:
- Знаю, ти злишся на мене, Стів. Бажаєш натовкти мою наглу фізіономію, скалічити мене, вилити на голову цебра помиїв, багна, лайки. Та що там! Прямо зараз готовий розмазати старого по лінолеуму. Однак зачекай секундочку. Вислухай мене, Стіві!..
- Ха-ха-ха! - злорадно заіржав Прайсон. - Ви то як за грати потрапили?
- О, Стіве! Коли б я знав, чим все це закінчиться, то навряд чи утнув би подібну штуку. Але минулого не повернеш! Ох, як же я злостивився того дня! Як обурювався, психував і лютував! А все через тебе! Думав, заспокоюся, якщо здам тебе поліції. Але де там! Бачив таких маленьких літаючих покидьків? Тих, хто рівень зла в організмі вимірюють? Так ось! Стояв я біля вікна, спостерігав, як копи тебе в автівку саджають і заспокоювався потроху. Раптом щось як задзижчить біля вуха! В кватирку гадюччя влетіло, і давай мені в обличчя своїм злобометром тицькати. Позачергова перевірка, говорить. Зняти сорочку мене змусило, взяло аналізи. А потім як запищить, як замиготить червоними лампочками...
- Хи-хи! Хи-хи-хи! - сміявся Стівен.. - Самого Альфреда Ієзекіля в тюрму запроторили!
- Зловтіха твоя містить більше радості, ніж злості! І це добре. Просто чудово!.. Ну а тепер перейдемо до самого головного...
Доктор Ієзекіль, зіскочив з дивану, набрав швидкість і, заплющивши очі, з гуркотом врізався в тверду стіну. Відлетівши від неї, немов гумовий м’ячик, він розпластався на підлозі і завив від болю. З розбитого чола текли потічки крові, нога потворно вивернулася, руки обхопили вібруючий живіт.
- Давай, вдар мене, Стів! Покарай негідника! Ну ж бо, хлопче, не соромся! Виплесни з себе злість!
Прайсон, вагаючись, підійшов до доктора, нерішуче посміхнувся, подав йому руку.
- От так молодець, Стіві! - заволав доктор Ієзекіль, трясучи руку Прайсона. - Невже прощаєш мене?
- Так, я прощаю Вас, Альфреде!
- Стоп!!! Знято!!! - істерично заверещав професор Ієзекіль, розмахуючи руками перед камерою спостереження.
Підвівшися з підлоги, як нічого не сталося, він підбіг до дверей, натиснув на кнопку виклику охорони. В камеру миттєво увірвалися телевізійники. Розмазюкавши кров по обличчю задля кращого ефекту, плескаючи бульдожими щоками для більшої значущості, Альфред Ієзекіль промовив:
- Сьогодні ви змогли на власні очі споглядати процес зцілення ув’язненого Стівена Прайсона. Я можу компетентно заявити, що хвилину назад Стів позбувся в собі чудовиська, знищив власного демона зла. А тому подальше його перебування в тюрмі "Льодяник" я вважаю невиправданим. Прямісінько зараз я підпишу всі необхідні папери. Давайте ж їх скоріше... Так, тут і тут. Чуєш, Стівен? Ти вільний!
- В це важко повірити, але саме зловтіха Стівена зіграла найважливішу роль в його одужанні. Щире співчуття загасило почуття ненависті і жагу помсти...
- На цій оптимістичній ноті я прощаюся з вами! З вами був Альфред Ієзекіль і програма "Останній злюко"! Добра вам!
Однак, ані суворі, з кам’яними обличчями, охоронці, ані прискіпливі мініроботи, що закладали діру в стіні, ані збуджені телевізійники не звернули увагу на Стівена Прайсона. Покривлявшись в телекамеру, він тихенько підійшов до доктора і, злобно усміхнувшись, встромив йому в спину загострений осколок карамелі.
- Хр-р!!! - захрипів Альфред Ієзекіль.
автор - Лисенко Сергій Сергійович (м.Харків), slysenko@ukr.net
Інші твори цього автора також можна прочитати на:
http://zhurnal.lib.ru/l/lysenko_s_s/">http://zhurnal.lib.ru/l/lysenko_s_s/
http://litsovet.ru/index.php/author.page?author_id=12469
Немає коментарів:
Дописати коментар