ЗМІСТ:

-1000 ВІДОБРАЖЕНЬ МЕНЕ (Глазнєв Андрій Анатолійович) -ІНШЕ ЖИТТЯ (Бардонов Олександр Іванович) -БАРТЕР (Муляр Юрій) -БОГ (Муляр Юрій) -БРАТЕ ВСТАВАЙ (Муляр Юрій) -ВЕЛИКИЙ І МОГУТНІЙ (Варський Олександр Миколайович) -ВИПАДОК У ПРИДОРОЖНЬОМУ КАФЕ (Рискін Олександр) -ВОСКРЕСІННЯ (Філіппов Олексій) -ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ (Пасіка Христина) -ДИТИНА ПАНТАГРЮЄЛЯ (Мальгін Сергій Романович) -ДРЕВНЯ КРОВ - РІМЕЙК (Ткач Сергій feat. Муляр Юрій) -ДЯКУЮ СУСІДЕ (Тішанська Марина Антонівна ) -ЗОНА (Філіппов Олексій) -КІНЦЕВА ЗУПИНКА (Цуркан Валерій) -КОЛО РОЗБИТОГО КОРИТА (Д'яков Сергій Олександрович) -КОЛОНІЗАЦІЯ (Пащенко Олександр) -КРІЗЬ ДОЩ (Павлюк Олег) -КРАЩІ З КРАЩИХ (Муляр Юрій) -НА ЗАХИСТ ФЕНТЕЗІ (Репета Віталій) -НАВПІЛ (Муляр Юрій) -ОСТАННІЙ ЗЛЮКО (Лисенко Сергій Сергійович) -ПІДКОРЮВАЧ ПЛАНЕТ (Ратман Макс) -ПАСТИР (Павлюк Олег) -ПРИШЕСТЯ (Поляков Ігор) -РАГУ З КРОЛИКА (Карпов Леонід Євгенович) -РОБІНЗОН КЛЮЄВ (Варакін Олександр) -РОЗУМНЕ ЗАЛІЗО ВЕН ДІПА (Муляр Юрій) -СКРИНЯ (Пащенко Олександр) -ТАК ВЖЕ СТАЛОСЯ (Муляр Юрій) -ТАМ НА ПІВДЕННОМУ СХОДІ (Гелпрін Майк) -ХВОРА ЧАЙКА (Рудич Павло Килинович) -ЧАРАНА (Щерба Наталя)

ЗОНА (Філіппов Олексій)

   В літаку мене трясло. Я такого від себе не очікував. Невже вже на цьому етапі моя нервова система дала збій? Чому всі інші ведуть себе спокійно, а я не знаходжу собі місця? Чому? Невже я настільки слабий?
   Я хотів встати з крісла, але охоронець швидко і суворо повернув мене назад. Спробувавши ще раз взяти себе в руки, я заплющив очі і одразу ж побачив свою мати у мить нашого прощання. Вона стояла за решіткою в радісному натовпі, намагаючись втримати на обличчі вимучену посмішку. Я хотів вже, махнувши їй наостанок рукою, відвернутися, але тут почув голос мого кращого друга Алекса:
- Як добре, що я один на всьому білому світі, - прошепотів він, схилившись до мене.
- Про що ти? - глипнув я на друга очима.
- Мені дуже жаль твою мати, - ледь чутно зітхнув Алекс.
   І після цих слів друга величезний ком жалю раптом набух в моєму горлі, заважаючи дихати повними грудьми. Адже вона просила мене не робити цього. Багато разів просила. Захотілося обняти матінку, попросити у неї за все пробачення, поцілувати її, але мені тієї миті не дали на неї навіть ще раз подивитися. Охоронці вміло відтіснили нас до входу в термінал, прикривши своїми міцними тілами не тільки мою мати, але і все наше минуле життя. А попереду була зона.
   Заспокоїтися я так і не зміг. І коли в третій раз я спробував підвестися з крісла, головний охоронець зробив мені попередження. Після приземлення калейдоскоп подій закружляв так стрімко, що я якось одразу позабув про всі свої нещодавні турботи.
   Гнані гортанними командами охоронців у в чорному вбранні, ми метушливо пленталися до виходу, аби негайно потрапити до міцних рук співробітників зони. За лічені секунди нас розподілили по загонам і посадили в транспортні капсули. Все це відбулося настільки стрімко, що я навіть не встиг попрощатися з Алексом. Я знав, що йому судилося бути в іншому загоні, але не гадав, що розподіл по загонам буде таким скорим. І ось ми вже в просторому залі карантинного центру.
- Роздягнутися! - прогарчав невідомо звідки деренчливий голос.
Ми стали квапливо знімати одяг і кидати його у кошик. Тепер на весь час ізоляції єдиною одежею для нас буде лише п’ятикольорова роба.
- Догола! - продовжував командувати, вочевидь помітивши, що не всі вирішили позбутися нижньої білизни.
   Далі ми пройшли до наступного залу. Він виявився не настільки просторим, ніж попередній, але було тут так само біло і чисто. Через весь зал від стіни до стіни проходив неглибокий прямокутний жолоб, а приблизно в пів-метра від цього жолоба, на висоті не більше метра був встановлений блискучий поручень. Наглядач в блакитній туніці вишикував нас в ряд навпроти жолоба і дав кожному випити мікстуру. І тільки після того, як всі ми вжили невідоме нам зілля, наглядач заговорив:
- Головні здобутки зони - чистота і рівність, - промовив він, неквапливо прогулюючись перед нами. - Чистота, рівність і постійний контроль. Саме на цих засадах побудоване все життя зони. Всі повинні починати тут в рівних умовах. І ніяких таємниць. Все на виду. Вносити в зону не можна нічого, ні під яким виглядом! І увійти до нас можна тільки чистими. Чистими у всьому. Я дав вам проносний засіб, і ви зараз будете випорожнюватися ось в цей жолоб. Всі разом і при мені!
   Наглядач різко вказав пальцем в бік поки що білосніжного каналу. Це вже було занадто. Та як сміють вони так принижувати нас?! Невже ніхто не обуриться? Хтось же повинен дати відсіч цій підлій витівці наглядача?! Невже ми покірно підемо на таке огидне приниження?
Я скосив очі на своїх товаришів. Всі вони були немов з каменя. І я зрозумів, що зараз в їхніх душах зріє бунт проти невимовно принизливої процедури. Сильним людям таке приниження не належить терпіти. Бунт і тільки бунт може ствердити нашу гідність. Ще мить і ми всі разом дамо відсіч цим підлим порядкам. Ще мить. І тут наш ряд зламався. Спершу один схопився за живіт, потім другий. І ось уже половина нашого строю, скорчившись в три погибелі, задріботіла до триклятого жолоба. Від мене ви такої ганьби не дочекаєтеся! Ніколи! Але дикий біль пройняв раптово мій живіт і я, позабувши про гордий спротив, кинувся до жолоба, де вже сиділи, судомно вчепившись руками в лискучий поручень, майже всі мої товариші.
   До наступного залу ми пройшли крізь душову кімнату, що живо нагадала мені мийку старовинних транспортних засобів, бачену якось на сторінці історичного пізнання.
   В другому колі нашого пекла теж був жолоб, але не було поручня і замість горбоносого нелюда в синій туніці, зустрічала нас жінка в зеленому комбінезоні. Перед нею на столі теж стояли склянки з рідиною. Ми всі, як по команді, попри свою наготу, сховали руки за спіну, але це нас не врятувало від чергового очищення. З-за наших спін вискочили міцні хлопці в червоних спортивних костюмах. Зміст стаканів нам влили у рот трохи не силоміць. Це був блювотний засіб. І скоро зловтішно сяючий канал прийняв все, що до цього часу залишалося в мені. В усякому випадку, мені так здалося. Прокляте зілля буквально випатрало мене, вивернуло нанівець і кинуло в якусь каламуть повного збайдужіння.
   А наші випробування продовжувалися. Знову душова. За нею прискіпливий обшук наших голих тіл. Відбір крові на аналіз. Знову душова.
   Потім нас посадили на теплі стільці, і засмаглий стариган в жовтому кімоно почергово почав вводити нас в гіпнотичний стан. Я чув, що декотрі люді не піддаються гіпнозу. Брехня! Перед поглядом банькуватого старця жодний не встояв. Особисто я після його погляду прийшов до тями тільки в житловому приміщенні нашого загону. Я не пам'ятав нічого: ні як встав з теплого стільці, ні як вдягався, ні як підписував папір про нерозголошення встановлених в зоні порядків. Нічого не пам'ятав, але все це було зі мною.
   І ось ми в житловому відсіку. Наші змучені тіла і души воліли про відпочинок. Як би не так! Не встиг я присісти на пластмасовий табурет, як прогорлали команду до шикування. Зреагувати швидко мені не вдалося. Я забарився, так недоладно перечепившись. До строю я дістався трохи не останнім.
- За командою на шикування у кожного з вас є тільки сім секунд, - прогулювався перед строєм наглядач в зеленій уніформі. - всі тут повинні діяти швидко і злагоджено. припустимо, аби хтось витрачав на шикування менше енергії, ніж інші. Тут всі рівні, а кожний, хто запізнюється до строю, буде записаний в порушники режиму. Наглядач раптово завмер, тицьнув в мої груди пальцем і хрипко спитав:
- А що чекає на порушника режиму?
- Ізоляційна камера "ІОД"! - мимоволі вихопилося у мене.
- Так, - продовжуючи свердлити мене поглядом, кивнув наглядач, - камера інтенсивного обмеження руху. А що це таке, я впевнений, пояснювати вам не треба?
   Звісно, не треба. Не всі таємниці зони були оберігалися однаково, і про цю камеру знав майже кожний. Після шести годин перебування в ній треба було заново вчитися ходити. А гаяти час в зоні на таку науку безглуздо.
   Наглядач уважно дивився мені в очі. Від цього погляду у мене оніміла потилиця, пересохло в горлі, а в очах затанцювали різнокольорові кола. Ще трохи і я впаду непритомний, здоланий цим суворим поглядом. Однак наглядач був майстром своєї справи. Він довів мене майже до межі падіння, а потім чітко з розстановкою заговорив:
- Зона сувора, але справедлива. Зона безжальна, але вона завжди дає людям шанс. Один шанс. І не більше того.
   Служник зони перестав свердлити мене поглядом, повільно пройшовся вздовж строю, а потім різко підскочив до мене, знову тицьнув пальцем і прогарчав:
- Попередження в літаку тобі прощено! Але якщо ще раз ...!
   Все що буде зі мною наступного разу, зрозумів не лише я, але і всі, хто стояв обабіч мене в нерухомому строю. І знову нам не було спокою. Ще один медичний огляд. Знайомство з харчоблоком. Інструктаж по зводу правил зони. Перевірка на детекторі брехні. Ще інструктаж. І, нарешті, нам дозволили спати.
   Я звалився на білосніжне простирадло свого спального місця і одразу ж почав провалюватися в чорну яму тривожного сну. Але провалитися в неї, мені наразі було не довелося. Хтось різко смикнув мене за ногу.
   І ось я вже квапливо крокую за черговим по відсіку. Цілком ймовірно, що зона готує мені ще одне випробування. Тільки де воно? Випробування було за міцними дверима. Спершу я не повірив власним очам. Прямо переді мною сидів сам Ван дер Вар. Людина - легенда. Він вже був чотири рази в зоні, і я ніяк не очікував його тут побачити знову. Але він тут був! Я невимовно зрадів цій зустрічі. Однак Ван дер Вар, суворо блиснувши очима, радість мою пригасив. Він глянув на мене і неголосно спитав:
- Перший раз в зоні?
- Перший, - часто закивав я головою, - але не хочу на цьому зупинятися.
- Бач чого захотів, - засміявся Том Лінк, який стояв праворуч Ван дер Вара , і прибув до зони в третій раз. - ти хоча б один раз гідно пройди випробування зоною та не осоромся опісля. Невдахам повторний вхід сюди закритий. Не любить зона невдах.
- І дурнів вона не любіть, - вступів в розмову ще один ветеран на прізвище Гросс.
- Точно! - в один голос підтвердили всі ветерани, що стояли за Ван дер Варом.
- Якщо хочеш досягти свого, - продовжив промову Гросс, - слухайся нас в усьому, поважай наші правила і не висовуйся. Второпав?
- Ні, - знизав я плечима. - Чому я не можу показати все на що здатний?
   І тут сталося неочікуване. Мікульській метнувся до мене і зненацька провів два сильних удари в область сонячного сплетіння. Я впав. Одразу ж кілька ніг почали несамовито лупити мене по спіні і голові. Було боляче до крику, і я кричав. Потім мені щось засунули в рот і побиття продовжилося. Коли мене підтягли до стільця, на яке всівся Ван дер Вар, стояти без сторонньої допомоги я не міг.
- Ти готовий дотримуватися наших законів? - запитала мене людина, яка ще кілька хвилин тому була для мене кумиром.
- Готовий, - кивнув я.
- Добре, - потираючи долоні, промовив Ван дер Вар. - ти будеш таємно пити мікстуру, яку тобі буде приносити наша людина і кожний понеділок віддавати по десять кубиків своєї крові Тошібі. Ваша кров співпадає за всіма показникам, і тому Тошіба обрав саме тебе.
- Вірно Тошіба?
Задоволено вишкірившись, розкосий Тошіба виступив з-за спини Ван дер Вара і нахабно підморгнув мені.
- Але ж, як ..., - хотів уточнити я спосіб віддачі своєї крові, пам'ятаючи, що в зоні заборонені навіть думки про будь-які ін'єкції.
   Однак договорити мені не дозволили, і я знову був побитий. Під час цієї екзекуції я дав собі слово більше запитань в зоні не задавати. Коли я знову дістався до спального місця, то спати мені вже не хотілося. Мені було прикро до сліз. Замість очікуваного тріумфу, я отримав долю дійної корови. Я лежав і дивився на вхідну арку загону списометальників. А від арки на мене уважно споглядали дві кам'яні скульптури: П'єр де Кубертен, який відродив сучасний олімпійський рух і Ігор Кузнєцов, який сто років тому запропонував систему зони передолімпійської підготовки. Все сучасне людство знало його славетну промову на засіданні Олімпійського Комітету.
- Світлі ідеали олімпійського руху зганьблені всілякими неспортивними викрутасами, - говорив тоді Кузнєцов. - Ігри з змагань тіла і духу перетворилися на боротьбу фармакологічних концернів, які розробляють новітні засоби, що у багато разів підвищують фізичні можливості людини. Цих засобів тепер стільки, що перевірка на допінг-контроль стала взагалі безглуздою.     Поки розробляється один метод контролю, як в цей же час з'являється ще десяток нових стимулюючих препаратів. І це уже порочне замкнуте коло! Нам треба негайно вжити якихось певних заходів!
   На цьому ж засіданні Комітету і було прийнято рішення про створення ізоляційної зони, в якій рік під пильним наглядом будуть знаходитися спортсмени, які здобули право приймати участь в Олімпійських іграх. І хоча спортивні результати після введення зони різко пішли донизу, але світове товариство знов повірило в чесність спорту. Повірило і знову почало пишатися своїми спортсменами.
   Було це сто років тому, а потім результати почали знову потихеньку підійматися.

Ще почитати твори цього автора можна на: http://zhurnal.lib.ru/f/filippow_a_n/

Немає коментарів: