ЗМІСТ:

-1000 ВІДОБРАЖЕНЬ МЕНЕ (Глазнєв Андрій Анатолійович) -ІНШЕ ЖИТТЯ (Бардонов Олександр Іванович) -БАРТЕР (Муляр Юрій) -БОГ (Муляр Юрій) -БРАТЕ ВСТАВАЙ (Муляр Юрій) -ВЕЛИКИЙ І МОГУТНІЙ (Варський Олександр Миколайович) -ВИПАДОК У ПРИДОРОЖНЬОМУ КАФЕ (Рискін Олександр) -ВОСКРЕСІННЯ (Філіппов Олексій) -ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ (Пасіка Христина) -ДИТИНА ПАНТАГРЮЄЛЯ (Мальгін Сергій Романович) -ДРЕВНЯ КРОВ - РІМЕЙК (Ткач Сергій feat. Муляр Юрій) -ДЯКУЮ СУСІДЕ (Тішанська Марина Антонівна ) -ЗОНА (Філіппов Олексій) -КІНЦЕВА ЗУПИНКА (Цуркан Валерій) -КОЛО РОЗБИТОГО КОРИТА (Д'яков Сергій Олександрович) -КОЛОНІЗАЦІЯ (Пащенко Олександр) -КРІЗЬ ДОЩ (Павлюк Олег) -КРАЩІ З КРАЩИХ (Муляр Юрій) -НА ЗАХИСТ ФЕНТЕЗІ (Репета Віталій) -НАВПІЛ (Муляр Юрій) -ОСТАННІЙ ЗЛЮКО (Лисенко Сергій Сергійович) -ПІДКОРЮВАЧ ПЛАНЕТ (Ратман Макс) -ПАСТИР (Павлюк Олег) -ПРИШЕСТЯ (Поляков Ігор) -РАГУ З КРОЛИКА (Карпов Леонід Євгенович) -РОБІНЗОН КЛЮЄВ (Варакін Олександр) -РОЗУМНЕ ЗАЛІЗО ВЕН ДІПА (Муляр Юрій) -СКРИНЯ (Пащенко Олександр) -ТАК ВЖЕ СТАЛОСЯ (Муляр Юрій) -ТАМ НА ПІВДЕННОМУ СХОДІ (Гелпрін Майк) -ХВОРА ЧАЙКА (Рудич Павло Килинович) -ЧАРАНА (Щерба Наталя)

ІНШЕ ЖИТТЯ (Бардонов Олександр Іванович)

   Жан Бурден прокинувся з відчуттям присутності чогось стороннього. Він скочив, роззирнувся навколо і схопився за голову. Була глибока ніч, крізь грати вікна насилу проглядалося затягнуте хмарами небо, а прямо перед ним, в кутку тюремної камери висіла в повітрі тремка, зеленувата хмара, що своїми обрисами нагадувала фігуру людини.
- Ось вона кара за всі гріхи. - Простогнав Жан і, намацавши під нарами важкого черевика, поцілила ним у привида.
- Згинь нечистий. Черевик без перешкод пролетів крізь зелену фігуру, утворивши в ній широку рвану діру, і з гуркотом вдарився в стіну. Хмара наблизилася і вимовила м'яким, докірливим голосом:
- Не треба шуміти, Ви лише принадите охорону.
Переляканий Жан однією рукою схопився за серце, а іншою почав шукати внизу другого черевика. Привид не забарився заговорити знову:
- Ви Жан Бурден, людина, істота чоловічої статі, 35 років, приречені до страти, завтра вам відрубають голову.
Жан завив і, полишивши шукати черевика, у відчаї почав битися головою в холодний, байдужий до всього, камінь стіни.
- Ось вона кара за всі гріхи. Господи, не залиш, позбав від жахіть, злих духів, дурних ...
- Я бачу Ви вирішили залишити катів завтра без роботи. - Холодно продовжив привид. - А жаль. Такий здоровило міг би поводити себе і більш стриманіше. Я хочу запропонувати Вам уникнення від завтрашньої смерті.
Здоровило перестав битися головою в стінку. В за правду кажучи, здоровилом його можна було б назвати тільки років 15 назад. Зараз це була безформна гора м'язів, увінчана маленькою головою з копицею рудого, кошлатого волосся. Колишній м'ясник з бульвару Рьоз відразу прийняв Французьку революцію; його вміння вправно рубати свині туші і спокійно ставитися до вигляду крові було вміло використане деякими людьми для розправи над власними ворогами, а, коли для заспокоєння народу знадобилися нові жертви, Жан, як ніхто інший, найкраще підійшов для цієї ролі. І тепер, вперше з того часу, як Бурдена кинули до в тюрми, вогник надії зажеврів в його очах.
- Ти, Ви ... З Ба ... Ба ... Бастилії неможливо втекти. Від хвилювання м'ясник почав заїкатися. Зелена хмара опустилася на окраєць нар.
- Розкриємо карти. Я не можу витягнути Вас звідси. Але можу продовжити Ваше існування в іншому часі і в іншому вигляді.
Жан спантеличено мовчав, не розуміючи сказане.
- Справа у тому, що будь-яка жива істота вже жила раніше. Причому, неодноразово і в різноманітних формах. Завтра Вам відрубають голову. Гострий меч гільйотини впаде і вжик, - силует зробив вульгарний жест подобою руки, - ваша руда маківка загримить бруківкою. Я ж можу перенести вашу свідомість або душу, якщо вам це зрозуміліше, в одне з Ваших попередніх життів. Ну, звісно, в обмін на певну послугу.
- Ти диявол, який спокушає невинну душу. Геть сатана.
Жан почав несамовито хреститися. Якийсь час привид зацікавлено споглядав за його рухами.
- Мені знайомі Ваші вірування. Вельми цікаво, але цим ми займемося іншим разом. Заспокою тебе. - воно розродилося дрібним посміхом. - мені потрібна не твоя душа, а твоє тіло. Але у нормальному стані, з головою на плечах. І ось що. Потрібно, щоб ти відмовився від нього добровільно і без примусу. Вирішуй: або завтра тобі відрубають голову і ти назавжди полишиш цей світ, або я перенесу тебе в одне з твоїх попередніх життів, ти сам вибереш яке. Там ти ще протягнеш ... скільки станеться.
Жан з невимовною тугою втупився на віконні грати. Хмари розвіялися. Тьмяний диск місяця понуро дивився на самотнього в'язня, який стояв перед вибором.
- А не можна ...
- Не можна. - Відрізав гість.
Коридором за дверима залунав гомін кроків. Задзвеніли кайдани, хтось голосно вилаявся
- Я не все зрозумів з сказаного, але я знаю, як відлітають відрубані голови. Я згідний. - у відчаї крикнув Жан.
Тієї ж миті яскравий сполох засліпив його. Жан миттєво заплющив очі, а коли відкрив їх ... це були уже не його очі. Вірніше, вони були його, але, зовсім інші, не ті, до яких він звик. Здавалося, вони складалися з тисячі, кількох тисяч маленьких гострих очей. Незвично чіткі, виразні картинки спереду, збоку, зверху і навіть звідкись ззаду, складалися за їхньою допомогою в одне велике, широке зображення навколишнього його нового світу.
Цей світ був незвичний для простого м'ясника. Яскравий диск сонця пік нестерпно гаряче. З голої, за відсутністю трави, землі підіймалися догори тоненькі звивисті цівки вологих випарів. То там, то тут пласка поверхня чисельних калюж вибухала пухирями газів, що виходили назовні. Тут же, безпосередньо з калюж, стирчали вверх величезні, в пів-неба, зелене гілля папороті і товсті хвощі з виставленими на всі боки віниками вусів. Та і сам Жан сидів на такій же товстій, з поперечними кільцями, колоді. Далеко внизу була земля.
- Де це я? - він зробив необачний рух і зірвався вниз. Стрімко понеслася назустріч поверхня калюжі. Жан відчайдушно задриґав руками-ногами, всім тілом і не очікувано легко злетів догори. У воді на мить відбилося довге, кутасте тіло з широкими перетинковими крилами і двома великими кулями очей.
- Так це ж ... - Задихнувся він від подиву.
- Нічого, звикнете. Гігантська бабка крейдяного періоду не найгірший з варіантів. - Долинув знайомий м'який голос.
Жан злетів догори і зробив широке коло над верхівками хвощів. І справді, зовсім непогано. Йому починав подобатися його новий стан. Яка легкість, яка ... Захопившись польотом, він трохи не проґавив широку тінь, що закрила сонце, і ледь встиг пірнути вниз, в волохате листя. Десь позаду клацнув довгий дзьоб, усіяний зубами. Зачаївшись, Жан з жахом провів поглядом незвичного птаха і тут же побачив дивну істоту, що пробиралася напрямки до нього. Тулуб слона з пласкою головою на довгій зміїній шиї повз вперед, зминаючи всю рослинність на своєму шляху. Ця величезна маса наближалася все ближче і ближче, зверху парило пернате, злобно клацаючи зубами, і тюремна камера здалася Жану самим кращим місцем на світі.
- Я не згодний. - у відчаї вискнув він. - Тут не доживеш і до вечора.
Яскравий сполох. У цьому світі був ранній ранок. Широка ріка ліниво котила свої води повз високі береги, вкриті масним мулом. Вдалині бовваніли чудернацькі кам'яні споруди у вигляді звужених доверху трикутників. Ще далі зливалася з обрієм рівна лінія нескінченних пісків.
Жан одночасно звідав багатство відчуттів. Він сприймав м'яку в'язкість річкового дна, його тіло витончено вигиналося під напором прохолодної води, промені сонця зігрівали його. Йому було добре і спокійно. Хотілося заснути і забутися.
- Що це зі мною? - Так важко було говорити крізь обволікаючи його дрімоту.
- Ви - лотос. - негайно озвався голос. - Я вам заздрю, таке гарне життя. Ви задоволені?
Легкий вітерець підняв легкі брижі поверхнею води, ще більше заколисуючи новоспечений лотос.
- А він ... довго ... живе? - ліниво протягнув Жан в проміжках усепоглинущого сну.
Голос злегка зам'явся. - Ну це ... багаторічна рослина.
- Тоді добре ... добре ... Шох ... Шох ...
Тихий шелест привернув увагу Жана. Він через силу підняв голову і одразу прокинувся. Плетений човен з загнутим догори носом легко ковзав водою, підкорений ударам весел. Дівчата у білому вбранні наспівуючи, рвали лотос, сплітаючи його в довгу жовто-зелену гірлянду.
- Ні, - заволав Жан, - я не згідний.
Яскравий сполох. Скрізь шпарину нещільно підігнаних масивних колод пробивалося денне світло. Його бліде освітлення давало можливість розгледіти низько навислу стелю. Кілька перетинок розмежовували приміщення. Стояв гострий запах поту, гною і крові, так добре знайомий Жану за попереднім життям.
Він поворушив своїм новим тілом і з задоволенням відчув кожний м'яз, кожну жилку налитого міццю організму. Прислухався до себе. Він був сильний, він був лютий, він ніколи не відчував себе так хороше і впевнено. Знову потягнувся всім тілом, потряс головою. Затріщала перетинка, тут же поряд, у відповідь на піднятий шум, почулося низьке утробне мукання.
Не розуміючи чому, але Жан уже знав, що це суперник, який оскаржує його першість у цьому житті. Давно треба з ним покінчити. Опустивши голову, він важко рушив вперед. Вийшовши з свого загону, побачив противника - величезний бик грізно погойдував рогами. Вони кинулися назустріч і Жан зміг обдурити ворога. Ухилившись в бік, він ударив що є сили. Заскрипіло розшматоване м'ясо, головою, заливаючи очі і ніс, полилася кров. Ворог рвонувся, намагаючись відскочити, але було вже запізно.
Жан всією своєю вагою притис його до стіни, раз за разом наносячи удари. Тріснули зламані ребра. Противник смикнувся в останнє і без ознак життя осів на підлогу. Задоволений переможець, хитаючись, відійшов у бік. Надзвичайно приємне відчуття могутності пронизувало солодким тремом кожну клітинку. Так, таке життя було йому до смаку.
Прийшли люді. Він дозволив їм відвести себе до загону. Вони не могли завадити його піднесеному настрою. Він знову жив, він пошив в дурні саму смерть. М'який голос вплівся в приємну течію думок.
- Ви визначились?
- Так, я згідний.
- Я радий за вас.
Легкий подув вітерця був прощальним жестом компаньйона. Тієї ж миті за багато років вперед, на тюремних нарах смикнулось і назавжди затихло, щоб потім таємничо зникнути, тіло Жана Бурдена, кривавого паризького м'ясника.
Ніч пройшла спокійно. У сні повторювалася денна сутичка і всі тіло знову і знову стискалося в знемозі. Вранці урочисто одягнуті люди вивели Жана на широкий двір. Там його довго чистили, мили, мазали чимось духмяним, прикрашали стрічками. Він дозволив їм зробити все це, розуміючи, що дані почесті ним заслужені. Потім він йшов вулицями попереду процесії, поважно споглядаючи навсібіч на галасливих людей і зрідка ліниво мугикаючи на знак схвалення. Позаду нього трусили кілька молодих биків, він навіть не удостоював їх своїм поглядом. Він був тут самим головним.
Процесія зупинилася на площі. Люди в довгому білому одязі з вінками на головах заспівали шанобливих пісень. Їх підхопив натовп. Запалали сотні смолоскипів. Молоді бики сахнулися в боки при вигляді вогню, він лише презирливо мугикнув в їхній бік. Які вони жалюгідні та нікчемні. Поважна людина у найгарнішому вбранні схвально почухала йому між рогів. Вона щось промовляла і Жан розумів, що це слова подяки. Радість нового життя знову переповнювала його бичаче серце.
Злетіли догори вінки, услід за ними піднялися в повітря сотні голубів. Він задрав догори голову, слідкуючи за їхнім польотом, і в цей момент головний жрець, закінчивши говорити, спритно перерізав йому горло, приносячи жертву славним богам - покровителям великого міста Рима.

Ще почитати твори цього автора можна на: http://zhurnal.lib.ru/b/bardonow_a_i/

Немає коментарів: