ЗМІСТ:

-1000 ВІДОБРАЖЕНЬ МЕНЕ (Глазнєв Андрій Анатолійович) -ІНШЕ ЖИТТЯ (Бардонов Олександр Іванович) -БАРТЕР (Муляр Юрій) -БОГ (Муляр Юрій) -БРАТЕ ВСТАВАЙ (Муляр Юрій) -ВЕЛИКИЙ І МОГУТНІЙ (Варський Олександр Миколайович) -ВИПАДОК У ПРИДОРОЖНЬОМУ КАФЕ (Рискін Олександр) -ВОСКРЕСІННЯ (Філіппов Олексій) -ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ (Пасіка Христина) -ДИТИНА ПАНТАГРЮЄЛЯ (Мальгін Сергій Романович) -ДРЕВНЯ КРОВ - РІМЕЙК (Ткач Сергій feat. Муляр Юрій) -ДЯКУЮ СУСІДЕ (Тішанська Марина Антонівна ) -ЗОНА (Філіппов Олексій) -КІНЦЕВА ЗУПИНКА (Цуркан Валерій) -КОЛО РОЗБИТОГО КОРИТА (Д'яков Сергій Олександрович) -КОЛОНІЗАЦІЯ (Пащенко Олександр) -КРІЗЬ ДОЩ (Павлюк Олег) -КРАЩІ З КРАЩИХ (Муляр Юрій) -НА ЗАХИСТ ФЕНТЕЗІ (Репета Віталій) -НАВПІЛ (Муляр Юрій) -ОСТАННІЙ ЗЛЮКО (Лисенко Сергій Сергійович) -ПІДКОРЮВАЧ ПЛАНЕТ (Ратман Макс) -ПАСТИР (Павлюк Олег) -ПРИШЕСТЯ (Поляков Ігор) -РАГУ З КРОЛИКА (Карпов Леонід Євгенович) -РОБІНЗОН КЛЮЄВ (Варакін Олександр) -РОЗУМНЕ ЗАЛІЗО ВЕН ДІПА (Муляр Юрій) -СКРИНЯ (Пащенко Олександр) -ТАК ВЖЕ СТАЛОСЯ (Муляр Юрій) -ТАМ НА ПІВДЕННОМУ СХОДІ (Гелпрін Майк) -ХВОРА ЧАЙКА (Рудич Павло Килинович) -ЧАРАНА (Щерба Наталя)

1000 ВІДОБРАЖЕНЬ МЕНЕ (Глазнєв Андрій Анатолійович)

        Долина десяти тисяч дзеркал і її бранець очікували світанок нового дня. Долина з властивою їй байдужістю та в'язень з страхом перед вибором, який йому належить зробити. Ось вже цілу вічність людина, запроторена всередину самого себе, тужливо вешталася рівниною власної душі, тоскно зазираючи в дзеркала, мозаїкою розкидані навкруги. В марній спробі побачити себе. В пам'яті сплив вирок судді, "... тільки той, то вгледить свій образ, зможе здобути свободу...".
       Дивлячись на те, як по той бік дзеркала малий паскудник корчить йому мармизи і показує сороміцькі знаки, людина силоміць придушила в собі бажання вщент розбити дзеркальце. Проте, пригадавши вирок, спромігся відійти від негідника якнайдалі. Перед тим як піти, він погрозив нахабі пальцем, попереджаючи того про те, що він в "списку". Повернувшись спиною до малого паскудника, людина перечепилася об суворий погляд дядька Паші. Старий буркотун впірився в нього з древнього, пощербленого дзеркала в тьмяній від часу оправі.
        - Негідник, ти знову вештаєшся без діла, я все розповім твоїй матері, навіть не сподівайся на мою погану пам'ять, я все записую, - насупивши брови, погрожувало йому пальцем дзеркальне відображення старигана. Відійшовши від нього на значну відстань і впевнившись в тому, що дядько Паша не дивиться на нього, людина не втрималася і показала йому язика.
        - Як тобі не соромно, Антон, знущатися над старшими, - дівчинка з двома білосніжними бантами відклала в бік підручник з алгебри і, витончено поправивши на кінчику носа окуляри в тонкій металевій оправі, докірливо подивилася на нього, - Антон у тебе ж є бабуся з дідусем... не мотай головою... я знаю що є... так ось подумай про те, чи сподобається тобі, якщо хтось буде глузувати з них.
        Збентежено хитаючи головою, людина почервоніла до коренів волосся, жахаючись однієї тільки думки, що це Надя Кликова. Дівчина, в очах якої він завжди намагався бути чесним,
достойним і благородним, застукала його за геть ганебним заняттям.
        - Не бери в голову, пацан, забий на все, давай курнемо, пивасика вип'ємо - якось попустить, - весело підморгнув однокласник Сашко Локтєв - вірний товариш на всі часи.
        Винувато усміхнувшись другу, людина попленталася далі, відчайдушно намагаючись вирішити стоячу перед ним дилему.
        - Пробачте, будь ласка, ви не хочете стати моїм другом, тут так страшно і самотньо, - звернувся до Антона маленький вовняний клубок з великими вухами.
        - Ми з тобою і так завжди були друзями, - людина кілька секунд зніяковіло дивилася на чудернацьку істоту, проте, впізнавши, посміхнулася, пригадавши, що саме завдяки цьому диву дивному, він навчився цінити дружбу.
        - Здорово, - весело посміхнувся Чебурашка, - піду, розповім Гені.
        Стоячи посеред рівнини, оглядаючи все навколо напівбожевільним поглядом, людина змучено намагалася вирішити, які дзеркала розбити, а які залишити. Голос судді, лунав в його голові прокляттям: "Антон Слабін, за заподіяний злочин проти суспільства і самого себе, Ви засуджуєтеся до смерті особистості. Враховуючи Ваші минулі заслуги перед державою, і, беручи до у;ваги Ваш потенціал платника податків категорії "S", Вам дозволяється самому виконати свій вирок. Беручи до уваги той обсяг роботи, що Вам доведеться виконати в процесі вияву деструктивних складових Вашої особистості, суд надає Вам право відмовитися від даного привілею, тим самим довіривши формування нової особистості штатним психологам. Прийнявши на себе всю відповідальність за формування свого нового "Я" пам'ятайте, що прибираючи ту чи іншу частину характеру, ви стираєте всі, пов'язані з нею, спогади про вчинені раніше вчинки, а також наслідки цих рішень. Так або інакше, Ви вже ніколи не будете таким, яким були колись..."
        Борсаючись у скляній пилюці, що вкривала всю долину, людина уже не раз прокляла свого адвоката, який напоумив його самого формувати нову особистість. Людині здавалося, що вже промайнула ціла вічність з моменту його заточення, а він все ще ніяк не міг визначитися з тим, які дзеркала розбити, а які залишити.
        Образ матері зберігав в собі доброту і любов до людей, що робили людину дуже вразливим в реальному світі перед цими самими людьми. Знищивши її в собі, він, без будь-яких сумнівів, стане сильнішим і значно успішнішим. Але ось тільки людина не була упевнена, що готова заплатити таку ціну за свій успіх.
        Бос навчив його бути жорстоким з людьми, як то кажуть, йти по трупам до своєї мети, не зупиняючись ні перед чим. Дотримуючись його нехитрих порад, більше притаманних тваринному світу, ніж людському суспільству, людина знайшла свій шлях у житті, про який так довго мріяла. Знищивши хазяїна у собі, людина втрачала все те, чому навчилася за довгі роки, втрачала навичку переступати через самого себе, мораль і сумління на шляху до успіху.
        Людина зрозуміла, що без сторонньої допомоги йому не обійтись. Зібравшись з духом, він підвівся на ноги і попрямував в ту частину долини, в якій давно уже намагався не з'являтися через болісне почуття сорому і провини. Підійшовши до добре знайомого дзеркала, людина трохи нерішуче пом'ялася біля нього, перед тим, як простягнути до запиленої поверхні тремтячу руку. Мілкий скляний пил вкривав все дзеркало, не даючи людині розгледіти каламутний, розпливчастий образ в задзеркаллі. Людина обережно витерла пилюку - по той бік молода жінка теж почала мити дзеркало вологою ганчіркою. Затято працюючи, вона тихо наспівувала колискову для свого маленького сина. І хоча чоловік не бачив в дзеркало дитини, він точно знав, що в кімнаті позаду молодої матері, між ліжком і старою шафою, стоїть маленька колиска.
        - Мама? - прошепотіла людина з ніжністю, з якою ніколи не промовляв до неї раніше.
        - Антон? - жінка дивилася на нього з любов'ю і легким докором в погляді, - Де я помилилася? Де не догледіла тебе? До чого в житті не підготувала? Чому ти пішов на злочин, я ж намагалася передати тобі все краще, що є в мені.
        - Пробач мене, мені потрібна порада, - чоловік опустився на коліна перед дзеркалом в оправі з останніх променів давно зайшлого сонця, притискаючись до теплої поверхні посрібленого скла, всією душею бажаючи опинитися знову в своїй колисці, де забувши все, що з ним відбулося, він міг би почати життя від початку.
        - Не дивлячись ні на що, ти хороший хлопчик, я вірю, ти зможеш знайти в собі сили вибрати вірний шлях, - Напучувала мати сина, який вже йшов далі.
        Наступне дзеркало, в якому людина вирішила шукати допомогу, більше нагадувало екран
старого телевізора. В напівтемній кімнаті, освітленій лишень слабким блиманням екрану, відбивався силует чоловіка, лежачого на старому продавленому дивані.
        - Відійди малий, я не бачу телевізора, - кинув він розсіяно людині.
        - Батько, мені потрібна допомога.
        - Допомога! Забавно, колись і я шукав допомоги, так само, як і мій батько до цього. І мій дід, твій прадід, з радістю давав поради сину, так само, як пізніше батько мені. В результаті всі ми опинилися на одному й тому ж дивані, перед телевізором в м'ятій майці і сімейних трусах в оточенні несправджених марень і забутих надій. Ризикну порушити славні традиції нашого роду і не буду учити тебе жити, замість цього буду просто вірити в те, що мій син - добрий парубок, який завжди зможе знайти в собі сили поступити правильно.
        - А якщо я помилюсь?
        - Тоді ти завжди зможеш зайняти моє місце перед телевізором, а зараз йди, не заважай мені.
        Засмучений тим, що близькі люди відмовилися йому допомогти, чоловік через силу подолав в собі спокусу разом знищити все те добре, що в ньому є.
        Не знаходячи відповіді на такі дошкульні для нього питання, людина таки пересилила себе і втомлено посунула на темний бік своєї душі. Вперто втупившись в землю, боячись підняти голову і зазирнути в очі монстрам, які звили затишні кубла на самісінькому дні його души, людина шукала боса, аби у нього спитати поради.
        - Антон, - окликнув людину владний голос, - ти занадто довго йшов до мене.
        Боязко піднявши очі, людина вгледілася в велетенський образ.
        - Чого ти хочеш Антон?
        - Я хочу бути вільним.
        - Тоді зроби те, що вимагає від тебе суддя.
        - Але, хазяїн, в такому випадку мені доведеться Вас вбити в собі.
        - Ну, так сміливіше мій хлопчик, невже ти так сильно боїшся мене.
        Я боюсь забути все те, чому Ви мене учили, боюсь втратити те життя, яким я жив завдяки Вам.
        - Мій любий хлопчику, ось уже тисячі років людство безуспішно намагається знищити в собі зло. Але тюрем з віка в вік стає все більше і більше. Вбий мене і здобудь свободу, і повір мені, я знайду спосіб, знову прорости в твоїй душі.
        Вислухавши настанову свого учителя, людина без коливань розбила образ хазяїна в собі. По мірі того, як спомини про заподіяне зло стиралися з нам'яти, людина відчувала, як на душі стає все легше і легше.
        Піднявшись над самим собою, людина поринула до світла, що пробило для нього в цупкій завісі хмар шлях до прощення і свободи. Кинувши прощальний погляд під ноги, людина з подивом побачила, що дзеркала, розкидані мозаїкою по всій долині, десятки тисяч дзеркал складаються в один гігантський образ, в якому він впізнав самого себе.
        В останню мить, полишаючи тюрму, людина дала собі клятву "відображатися в людях тільки кращою своєю стороною".

        Великий бос, нетерпляче міряв кроками хідник перед реабілітаційним центром, очікуючи
виписки Антона і розмірковуючи про те, де ж він втратив контроль над своїм молодим протеже. Вбивство - це правило, яке хазяїн не дозволяв порушувати навіть собі, для цього, принаймні, існують наймані вбивці. Але, побачивши в дверях центру знайому фігуру, відклав ці роздуми до більш прийнятного часу.

        - Антон, - бос окликнув молоду людину, підзиваючи того до себе вказівним пальцем, - Мій хлопчику!
        - Пробачте, хто Ви? - Слабін підозріло дивився на незнайомця в дорогому костюмі.
        - Я твій шанс, хлопець, чогось досягти у цьому житті, - побачивши інтерес, що запалав в очах Антона, бос з притиском повторив, - ТИ Ж ХОЧЕШ ЧОГОСЬ ДОСЯГТИ?

Ще з творами цього автора можна ознайомитися на : http://zhurnal.lib.ru/g/glaznew_andrej_anatolxewich/

Немає коментарів: