ЗМІСТ:

-1000 ВІДОБРАЖЕНЬ МЕНЕ (Глазнєв Андрій Анатолійович) -ІНШЕ ЖИТТЯ (Бардонов Олександр Іванович) -БАРТЕР (Муляр Юрій) -БОГ (Муляр Юрій) -БРАТЕ ВСТАВАЙ (Муляр Юрій) -ВЕЛИКИЙ І МОГУТНІЙ (Варський Олександр Миколайович) -ВИПАДОК У ПРИДОРОЖНЬОМУ КАФЕ (Рискін Олександр) -ВОСКРЕСІННЯ (Філіппов Олексій) -ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ (Пасіка Христина) -ДИТИНА ПАНТАГРЮЄЛЯ (Мальгін Сергій Романович) -ДРЕВНЯ КРОВ - РІМЕЙК (Ткач Сергій feat. Муляр Юрій) -ДЯКУЮ СУСІДЕ (Тішанська Марина Антонівна ) -ЗОНА (Філіппов Олексій) -КІНЦЕВА ЗУПИНКА (Цуркан Валерій) -КОЛО РОЗБИТОГО КОРИТА (Д'яков Сергій Олександрович) -КОЛОНІЗАЦІЯ (Пащенко Олександр) -КРІЗЬ ДОЩ (Павлюк Олег) -КРАЩІ З КРАЩИХ (Муляр Юрій) -НА ЗАХИСТ ФЕНТЕЗІ (Репета Віталій) -НАВПІЛ (Муляр Юрій) -ОСТАННІЙ ЗЛЮКО (Лисенко Сергій Сергійович) -ПІДКОРЮВАЧ ПЛАНЕТ (Ратман Макс) -ПАСТИР (Павлюк Олег) -ПРИШЕСТЯ (Поляков Ігор) -РАГУ З КРОЛИКА (Карпов Леонід Євгенович) -РОБІНЗОН КЛЮЄВ (Варакін Олександр) -РОЗУМНЕ ЗАЛІЗО ВЕН ДІПА (Муляр Юрій) -СКРИНЯ (Пащенко Олександр) -ТАК ВЖЕ СТАЛОСЯ (Муляр Юрій) -ТАМ НА ПІВДЕННОМУ СХОДІ (Гелпрін Майк) -ХВОРА ЧАЙКА (Рудич Павло Килинович) -ЧАРАНА (Щерба Наталя)

ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ (Пасіка Христина)

Шум двигунів протягом шести годин повільно зводив з ума. Сухе повітря обпалювало легені, а працюючий кондиціонер лише погіршував ситуацію. Кирило з ненавистю і приреченістю дивився в ілюмінатор, розуміючи, що душний полон літака доведеться терпіти ще години три. В котрий раз одне й те ж...

- Напої? - його відволік голос дівчини, яка послужливо зупинила поряд свій возик на коліщатках. - Сік, мінеральна вода?
- Ні, дякую, - він відвернувся, продовжуючи дивитися на біляві хмари за бортом.
Літати останнім часом доводилося все частіше, проте чомусь, знову і знову опиняючись всередині цих крилатих залізяк, чоловік мимоволі здригався. Страх під тиском сили волі, розуму і даних статистики поступово відступав, але недобре і нічим не з'ясоване передчуття все одно нікуди не зникало...
- А мені сік, будь ласка, - його сусідка ще кілька хвилин жваво бесідувала з стюардесою про щось незначуще і тихо сміялася.
Ох вже ці жінки, їм ти тільки ляси точити...
- А ви летите в гості чи додому? - Кирило не відразу зрозумів, що запитання адресоване саме йому.
Дівчина мило посміхалася, ненав'язливо поправляючи біле пасмо волосся, що непрохане вибилося з перуки. Дивно, стільки часу просиділи поруч, а вона тільки зараз забажала заговорити. Нехай особливого бажання теревенити з зеленоокою білявкою у чоловіка не було, він все ж натягнуто посміхнувся і відповів.
- Додому.
- А я тільки у гості, - голос приємний, ніжний. - Два дня вихідних. Мені загалом рідко вдається вирватися з роботи. Сто років вже не відпочивала...
Кирило знову мимоволі окинув співбесідницю вже більш зацікавленим поглядом. Тендітна фігура, тонкі доглянуті руки, чуттєві повні губи, ледь помітний макіяж. Вродлива дівчина. Відразу і не подумаєш, що так зайнята...
- Важко доводиться? - спитав він, щоб не видаватися зовсім вже неввічливим.
- Нелегко. Але я не жаліюсь, давно звикла, - вона завзято і весело посміхалася. - Так Ви в Нью-Йорку у відпустці були чи по справам?
- По справам, - Кирило остаточно відволікся, поступово втягуючись в розмову. - Підписував контракти для фірми.
- Робота, робота... і так вічно.
- Точно. А Ви самі зайняті в якій сфері?
- Ну... - цікаво, йому здалося чи вона раптом на мить запнулася, підбираючи відповідь. - мені дуже часто доводиться працювати з людьми. Я провідник.
- О, туристичний бізнес? - чоловік з розумінням посміхнувся, знаючи від кращого друга, як порою важко триматися на плаву в туристичному бізнесі.
- Можна казати і так, - вона спохмурніла. Вперше. Смарагдові очі миттєво затягнуло якоюсь печальним серпанком.
- До речі, я - Кирило, - він простягнув руку.
- Дара.
Зненацька літак відчутно трусонуло з боку в бік, всюди по салону замиготіло світло, злякано заторохтіли схвильовані пасажири. І тут же, не дозволяючи людям опам'ятатися і прийти в себе, стався ще один раптовий і сильний поштовх. Позаду щось голосно загуркотіло.
- Що за...
- Шановні пасажири, - пролунав з динаміків голос капітана, - наш літак входить в зону підвищеної турбулентності, просимо вас пристебнути ремені безпеки. Приносимо свої вибачення за тимчасові незручності.
На табло загорівся, яскраво замиготівши, відповідний попереджувальний надпис. Кирило тремтячими руками застібнув ремінь і, щоб хоч трохи заспокоїтися, міцніше стиснув руки на підлокітниках крісла. Літак тепер трясло без пере станку, різкі повторні спалахи змушували сліпо мружитися.
- Все буде добре, Кир.
Чоловік дивився на спокійну і замирену дівчину, на обличчі якої не позначилося ані краплі страху чи паніки. Немов все було під контролем, немов вона і не лякалася того, що могло відбутися зараз з їх літаком. А в цей час, буцімто на противагу її безтурботності, по проходу в бік кабіни пілотів хутко пробігла не на жарт збентежена стюардеса.
Літак затрусило ще сильніше, десь в хвості почувся перший скрик і тут праворуч вже хтось закричав по-справжньому...
- Дим! У нас з двигуна йде дим! Він горить!!!
Хвиля дикого жаху моментально затопила весь літак, заглушила всі інші почуття, вичавила на своєму шляху всі розумні думки. Ціла буря емоцій. Хтось молився, хтось кричав. Різкий крен і ще більш відчайдушний крик, скрізь перешкоди голос капітана...
- Дотримуйтесь спокою, наш лайнер заходить на аварійну посадку. Дотримуйтесь спокою!!!
Темрява, що затопила все навколо, поодинокі спалахи яскравого світла і знову чорнота навкруги. Кирило заплющив очі і міцно стиснув зуби, аби не закричати, аби не пустити всередину себе відчай. Серце калатало в божевільному ритмі, кров пульсувала в скронях, дихання перехопило.
Кажуть, перед смертю у людини в голові проноситься все життя... Проте не вірте тим, хто так стверджує. Цієї миті всю твою душу вражає одне-єдине відчуття - жах. Порожнеча і приреченість навалюються пізніше...
- Кире, - легкий шепіт у самого вуха, обережне торкання руки. - Все буде добре, повір...
Він розчахнув очі в момент чергового спалаху світла і тепер дивився в безкінечну зелену прірву. Дівчина була так близько, міцно стискала його руку, впевнено і жорстко.
- Все буде добре...
- Дара, - він вимовив її ім'я одними губами, відчував, пробував на смак, так, як ніколи не доводилося промовляти до цього.
Різкий перепад висоти відізвався тупим болем в голові, дзвоном у вухах і непід'ємною важкістю, що скувала все тіло. Весь оточуючий простір скакав перед очима в дикому танку, кружляв, здригався. Але чоловік до цих пір відчував холодний доторк чужої руки, розумів, що вона поряд, і вона вірить... і він також вірив.
Це продовжувалося лише кілька секунд і одночасно - ціле життя. Навіть крики стихли під навалою значно більш страхітливого почуття - обтяжливого очікування. Удар, скрегіт металу, їдкий дим, що застилає очі і, нарешті, жовті кисневі маски, що випали звідкись зверху.
Тиша, тепер просто мертва тиша, коли немає сил і можливості навіть поворухнутися.
- Відбулася аварійна посадка, прохання до всіх пасажирів уникати паніки і за допомогою членів екіпажу скористатися аварійними виходами. Відбулася аварійна посадка, прохання до всіх пасажирів...
Це було немов уві сні. Евакуація по надувним трапам, машини швидкої допомоги, поліція, пожежники, вид палаючого літака... і чужа рука в його руці.
Він жив. Ні, навіть не так... Вони живі...
Двісті п'ятдесят вісім людей на борту, дванадцять членів екіпажа. Всі живі, жодної подряпини... і уламки, палаючі покорчені шматки, що залишилися від їх літака.
- Я ж обіцяла, - тихий шепіт. - Казала, що все буде добре.
Кирило розвертається і дивиться на дівчину, ще міцніше стискаючи її руку. Розуміє, що наразі всередині щось зламалося, звалилося, потонуло. А вона ненав'язливо вивільняється, посміхаючись і не відводячи очей.
- Ви не могли померти, Кир. Просто не могли. Не сьогодні...
Він торкається її волосся, проводить по шовковистій шкірі щоки.
- Не сьогодні, - гірка, сповнена болю посмішка і сльози в зелених очах. - Адже у мене вихідний... Отже, сьогодні всі будуть Жити.
- Дара?
- і не дивись на мене так.
Вона робить крок назад, розвертається, збираючись уходити. А його проймає страшна, неймовірна здогадка. І, якщо би це сталося місяць по тому, день чи годину... він би не повірив, висміяв би сам себе за такі химерні думки.
- Дара... Однак, я побачу тебе ще коли-небудь?
Вона все ж обертається, в останній раз, всього лише на мить.
- Обов'язково, Кир. Колись я прийду і за тобою, - легкий повітряний поцілунок в його бік. - Але краще, якщо це відбудеться якомога пізніше...

Ще твори цього автора можна знайти - http://zhurnal.lib.ru/p/pasika_k_a/

Немає коментарів: