НА ЗАХИСТ ФЕНТЕЗІ (Репета Віталій)

Вона вдихнула і забула видихнути. Коли читаєш прекрасну книжку, дихаєш через раз. Безхмарне небо, плескіт річки, крона старого в'яза – вона не помічала цього. Значення мали лише гладенькі сторінки та в'язь письма на них. Позаду підійшов хлопчина – майже вдвічі молодший за неї її брат.
- Знову читаєш… – розчаровано пробубонів він.
Вона кивнула, не відриваючись.
- І знову фентезі. – Він не питав, швидше констатував факт.
Її погляд був іще в книжці, проте вона таки заговорила:
- Не розумію я тебе, чим воно тебе зачіпає?
- Бо то все ілюзії! – вибухнув він. – Послухай, ти ж вже давно доросла, а тратиш свій час на такі дрібниці… І головне – сюжет! Ніякої фантазії! Ті ж кілька народів, дракони, магія, що їх так довбуть… Ти справжню магію колись бачила?!
- Не кричи на мене, будь-ласка. – Її голос залишався спокійним, але в ньому з'явилась якась невідчутна досі твердість. – Мені подобається фентезі. А в магію я вірю. Ось глянь! – і вона клацнула пальцями, відриваючись від землі, доки не зависла над травою десь на висоті її зросту.
- Теж мені магія… Це наука! Ти б сміятись навчилась… Або створювати заклинанням що-небудь… Ой, та там тої беліберди..! Ти ще повір, що дракона можна приручити, а кольори побачити…
- Можна! – тепер кричала вона. – І дракона, і зелений, і червоний колір…
- Мала, ти ж знаєш, все на світі різних відтінків сірого… – тепер він говорив спокійно, намагаючись не виказати свій жах. Вона й справді збожеволіла.
- І сміятись! І плакати від музики! І творити! Володіти вітром! І я знаю, вони є – ельфи, дракони, гноми, люди…
- Добре, добре… заспокойся, мала… – він підійнявся до неї і обійняв її. – Нехай вони собі будуть… Але не забувай, хто ми…
- Я пам'ятаю… – знесилено схлипуючи, сказала вона. – Так, ти мабуть, правий… Ми – тролі.

м.Косів Івано-Франківська область
шукати ще - http://maysterni.com/user.php?id=3077&t=6