Я спеціально переїхав у цей занепалий куточок через проблеми зі здоров'ям, яке останніми роками, немов з рогу достатку, почало сипати хворобами і болячками. Недуги були з тих, що бувають лише в самих поганих снах, а тому об'ємиста валіза зі знеболюючими і заспокійливими ліками відтепер завжди була зі мною. Я розумів, що спокійно померти не вдасться, але робити це на очах незнайомих, а тому байдужих до мене, людей я теж не збирався. Дружина добрих років двадцять назад, за обопільною згодою, остаточно розірвала зі мною стосунки, а двом дорослим дітям я став ще більш непотрібним після того, як вони дізналися, що я невиліковно хворий і грошей з мене після смерті не злупити.
На решту грошей від продажу міської квартири, більша частина яких пішла на всілякі курси лікування, я купив цей будиночок в глухомані на додачу до старої, майже не дійної корови, вічно гризучими один одного собаки і кота, десятка здичавілих без догляду курей і вкритого тванню, перетвореного на болото, нечищеного роками декоративного ставка.
Ще міцне житло у дві маленькі кімнати з кухонькою було електрифіковано, але без централізованого газопостачання, хоча газова плита з балоном була у наявності і ще пара порожніх запасних балонів без діла валялися в сарайчику за домом.
Інший би одразу взявся за наведення порядку, я ж під дією подружки-депресії пару днів без мети волиндався навкруги та навколо, а потім, коли нічого сильно не боліло, привчив себе тупо сидіти на веранді, годинами впірившись в одну точку.
Колись письменнику середньої руки, мені давно вже нічого не приходило до голови, забитої тепер всілякою непереборною тривогою, яка будь що здіймалася густою пильною завісою після того, як свого часу мені довелося пройти стаціонарний курс лікування від благонабутого нервового виснаження у відповідному закладі. Хвороба ніби відступила, а тривога з приводу і без залишилася і, разом з не менш неприємними думками про кінець мого тлінного існування, займала тепер майже всю мою свідомість.
Так би я і здох, саме так, і ніяк інакше, якби не подія, що повернула мою пам'ять після недавнього струсу мозку, коли я невдало приклався головою до гілки під час гірськолижного спуску. Інтригує? То він ниє про депресію в купі з тривогою, то як ні в чому не бувало, вже катається на гірських лижах. А тепер по порядку, якщо Вам це цікаво.
Найближчі сусіди знаходилися за добрих десяти кілометрів, але я їх не знав і не прагнув цього, а так як запас кави, як завжди не очікувано, добіг кінця, то я був би вимушений сідати на велосипед або шукати альтернативу. Найближчою альтернативою було коров'яче молоко, а я його до цього пускав на сметану і напував залишками кота і собаку. Увійшовши в смак, я за якийсь час помітив, що надій молока раптово різко впав. Ні, корові з її не поганим апетитом було що їсти навколо, а ось молока вона раптом стала давати зовсім мало. Якщо раніше корова не голосним муканням нагадувала щовечора про своє, бідне молоком, вим'я, то тепер мовчала, а той стакан молока, що вдавалося вичавити з неї, не йшов у ніяке порівняння з попередніми 1,5-2 літрами. Коротше, щось тут було не так і з цим варто було розібратися. Залишилася би кава і я наплював би на цю проблему, але ліньки їхати кудись змушувало мене пограти в сільського детектива.
Того вечора я заздалегідь, за години півтори до вечірньої дійки не очікувано для корови заскочив у хлів і пожалкував, що не взяв чогось важкого до рук. Спочатку нічого не впадало в око, якщо не зауважити зануреного в себе погляду корови, з губ якої тоненькими липкими струменями звисала до землі слина. На мій дотик корова не відреагувала і це теж було незвичним для цієї ласкавої та доброзичливої істоти. Кинувши погляд під черево корови, я помітив величезну жабу, яка висіла на виміні, міцно вчепившись щелепами в соски. Було видно, що жаба добре насмокталась молока і була за розміром з невеликий дитячий м'яч. Спочатку я хотів просто збити крадійку молока дошкою, але так я міг спричинити біль корові і знайшов інший, більш гуманний спосіб розв'язати цю проблему. Я підставив під вим'я старий молочний бідон так, щоб жаба опинилась повністю в ньому. Не буде ж вона смоктати молоко вічність, і, відповідно, відвалившись, впаде зрештою в бідон. За корову я турбувався менше, якщо не зауважувати її незвичного стану загальмованості. На всі виникаючі питання я сподівався знайти відповідь після того, як крадійка молока опиниться на дні бідону.
Гучний ляпас жаб'ячою тіла об метал сповістив про те, що справу зроблено і час подумати, що робити з полонянкою далі. Я обережно зазирнув в бідон, але тварина і не намагалася вибратися з западні. Не знаю чому, але мені було її жаль і я відразу відкинув варіанти з її знищення. Ну п'є чуже молоко і що з того? Зате як оригінально вона це робила і, з усього видно, з задоволенням для себе і корови. Не став я її вбивати, а вирішив поспостерігати хоч трохи за незвичною бранкою, для чого змайстрував для неї під навісом сараю простору клітинку. Так, колись, в далекому дитинстві я чув всілякі вигадки про жабу, яка ссе молоко, але ніколи і уявити не міг цього в реальності. А раптом у мене якась особлива жаба-мутант, в якої є ще якісь цікаві особливості? Постежу пару днів, а потім випущу, навіть якщо нічого екстраординарного не відбудеться. Якщо не збираєшся вбивати, то нащо тоді й мучити - краще вчиняй так, як би хотів, аби так чинили з тобою за схожих обставин.
Від всіляких слимаків і земляних хробаків жаба навідріз відмовилася, як і від сметани, ряски та консервованого м'ясного фаршу. Не стала пити жаба і молока, а тільки щоразу вкривалася крапельками слизу і вирячувала очі у мій бік при наближенні. Було вочевидь, що жабі не комфортно і темниця їй не до душі, і тоді я вирішив влаштувати жабі теплий душ з лійки, благо води в ставку ще вистачало. Робив я це регулярно, але жаба продовжувала голодування і це позначилося на її фігурі.
Ні собака, ні кішка з моменту ув'язнення жаби й близько не підходили до сараю, долаючи за тільки їм відомим причинам величезні гаки, щоб потрапити в дім і навіть всюдисущі кури полишили територію навколо сараю в спокої. І все-таки контакт з норовливицею встановити вдалося і допомогла в цьому корова. Справа у тому, що корівка теж оголосила голодовку, майже не пила і не виходила з стану незрозумілого трансу. Тоді я привів корову до жаб'ячої хатинки і нахилив впритул до пруття жаб'ячої буцегарні покірну коров'ячу морду. Жаба подивилася в очі корові та торкнулася лапою її носа і корова буквально ожила - облизала язиком звисаюче павутиння слини, в очах з'явився живий блиск і якесь здивування. Далі корова вирушила на пошуки трави, а я негайно звільнив полонянці шлях до свободи. Жаба не стала чекати на повторне запрошення і пошкандибала до ближчих кущів, а вже надвечір я її знову побачив у порога коров'ячого житла і цього разу вона не відмовилася від парного молока.
Відтоді жаба чекала на мене до вечірньої дійки, а я не забував наповнити вкопану в землю миску свіжим молоком. Іноді жаба зникала на кілька днів, іноді, як за годинником, сиділа в очікуванні молока, а одного разу приготувала мені справжній сюрприз.
Я і сам розумів, що незабаром наша ідилія закінчиться, так як близька осінь зовсім скоро змусить жабу заритися в землю. Але я не знав, що розв'язка настане значно раніше моїх припущень. Якось надвечір'ям ще теплого осіннього дня жаба в чергове уважно подивилася мені в очі, а потім спробувала взяти маленький патичок спочатку однією лапою, а потім, задля впевненості, двома, і все заради того, щоб щось, як мені здалося, накреслити на землі. Велика голова на незграбному тілі не дозволяла бачити те, що намагаються вивести на пухкій землі не пристосовані для писання лапи. Жаба все намагалася і намагалася щось нашкрябати, але з кожною наступною спробою виходило все гірше і гірше, поки заслаблі лапи не перестали коритися їй і тоді жаба заплакала.
Дідько його знає, чи плакала вона насправді, чи мені з моєю вразливістю це так здалося, але я не втримався і взяв жабу до рук. Що я міг для неї зробити, навіть якщо вона і могла плакати насправді? Я дивився жабі в очі, а вона в мої - я говорив, а вона мовчала. Важко пригадати, що я тоді говорив, але, скорше за все, я намагався знайти відповіді на ті питання, що накопичилися за час мого знайомства з жабою. Аби не нанести ні собі, ні їй шкоди від довгого контакту з моїми руками та її шкірою, я переклав жабу на полу своєї куртки і вона, як мені знову здалося, пригорнулася до мене.
А раптом це і не жаба зовсім? А хто тоді? Зачарована відьмою діва в жаб'ячому тілі? Смішніше нічого годі й придумати хоч для тих часів, хоч на тепер. Дурнувата казочка, де головний герой цілує жабу і все заради того, щоб зняти злі чари і закінчити все красивим хеппі-ендом. На дворі 21-е сторіччя, а людина сидить і думає над жабою, яка, як йому здається, пустила сльозу в марній спробі встановити з ним контакт. А що, непогано звучить, жаба-молокосос намагалася достукатися до свідомості психічно неврівноваженої, і, ніде правди діти, психічно нездорової людини.
Я подумки огледівся навкруги в пошуку осудливих поглядів і зрозумів, що мені нічого не заважає, як і головному герою казки, поцілувати цю тварину, в надії, що ця нераціональна дія допоможе мені по іншому подивитися на весь маразм того, що відбувається. Якщо я ще трохи зволікатиму, то не зроблю задумане ніколи і ще невідомо скільки буду сидіти і гріти своїм теплом тіло холоднокровного плазуна, а так поцілую жабу і буду зі спокійним почуттям виконаного обов'язку продовжувати розповідати їй, як все непросто в цьому світі. Я розвернув жабу передом до себе і доторкнувся губами до її холодної морди. Жаба на мить завмерла, аби наступної миті несамовито забитися, сподіваючись вирватися з моїх рук. Я не став її утримувати і жаба з усіх ніг кинулася в темряву.
На душі було легко і я заснув одразу, як тільки прийняв горизонтальне положення в ліжку. Вночі я прокинувся від дивного булькання, що вочевидь доносилося з декоративного ставка. Місячне сяйво висвітило величезні хвилі чи то пару, чи то туману, що вивергалися на всі боки з ставка. Було від чого злякатися і я до світанку не наважився ані вийти з дому, ані заснути, тим більше, що невдовзі місяць надовго заховали хмари.
Вранці я насамперед попрямував до ставка, але він зник - порожня яма з залишками пересушеної твані та мушель равликів. Єдине, що змусило мене ще раз подивитися на дно водойми, був вкритий клаптиками потрісканої пергаментної шкіри скелет велетенської жаби. Може це була якась інша, не моя жаба, але я і її закопав, як чинив завжди з тваринами, що за життя були до мене прив'язані. Поцілована ж мною жаба більше ніколи не з'являлася мені на очі, хоча я і прожив у тій місцині ще якийсь час до настання осінніх холодів.
Я би і жив так далі, але, заснувши після тієї безсонної ночі, прокинувся вже зовсім іншою людиною. Поряд зі мною в обіймах один одного спали нерозлучні відтепер собака і кіт. З того дня я відчув себе абсолютно здоровим, і невдовзі це з подивом підтвердили мої лікарі. Мене не полишало відчуття, ніби хтось почистив зсередини не тільки моє тіло, але і голову і вже наступного дня я не міг собі ясно пояснити, навіщо я стільки часу знаходився в цьому закинутому домі. Віднині залишилося лише підшукати покупця на нього і можна знову починати гнути життя під себе.
Доти, поки я не травмував голову, я і не підозрював, що може приховувати моя пам'ять, але навіть і пригадавши тепер все, я не сильно вірю в те, що відбулося зі мною.
Пройшло вже більше півроку, як я повернувся до попереднього, до мого добровільного заточення, життя і мене неймовірно здивував дзвінок людини, яка купила в мене будиночок самітника. Він повідомив мені, що на днях корова народила двох теличок-близнючок. Все б нічого, але прикинувши в голові, я здивувався тому, що ніяких биків під час мого перебування там і в помині не було.